Холоднеча. Старі майстри

Вiдколи за ним грюкнули дверi гiмназii i вiн зрозумiв, що бiльше нiколи не повернеться сюди. І ось: «Менi вже перекрито шлях у краще життя». Повна безнадiя. Був один сiрий, нескiнченний, гнiтючий день, i вiн ламав собi голову самогубством ген-ген на горi над мiстом, звiдки хотiлося кинутися вниз. Однак довелося-таки йти на оглядини до столярноi майстра. Вже наступного дня довелося йому влiзти в спецiвку, щоб чотири роки не знiмати ii. Якщо ранiше в очах рябiло вiд латинських вокабул, i за Тiтом Лiвiем, Горацiем, Овiдiем[30 - Tim Лiвiй (59 до н.

е. – 17 н. е.) – римський iсторик, автор «Історii вiд заснування мiста»; Квiнт Горацiй Флакк (65 до н. е. – 8 до н. е.) – римський поет августинськоi доби; Публiй Овiдiй Назон (43 до н. е. – 17 н. е.) – римський поет, автор «Метаморфоз».] вiн свiта Божого не бачив, то тепер вiн чманiв од стружки, тирси i запотиличникiв майстра. А проте, вiн витримав iспит на пiдмайстра i залишився ще на рiк. Потiм, прочитавши оголошення в газетi, що запрошувало до жандармерii, вiн кинув столярне ремесло, «тiльки щоб одкинутися вiд усього», i пiшов служити. Його миттю вбрано в однострiй, а вранцi вiн прокинувся у великiй казармi разом iз тридцятьма двома iншими новобранцями, у яких були тi ж плани, що й у нього. По завершеннi всiх обов'язкових випробувань вiн зголосився служити у високогiрнiй мiсцевостi. Спочатку подався до Голiнга,[31 - Голiнг-на-Зальцаху – ярмаркова комуна в Австрii, у федеральнiй землi Зальцбург.] згодом перевiвся до Венга. Рiк тому вiн став наступником сорокарiчного жандарма, що помер вiд зараження кровi. «Подряпався оленячою кiсткою». Йому б медицину вивчати. Дiло достоту для нього. Вчитися на лiкаря. Я сам здивувався цiй думцi. Вона блискавкою майнула у мене в головi. Навiть у скронях застукало. «Медицину б вивчати», – сказав я. «Так, вивчати медицину», – пiдтвердив жандарм.

У нього на плечi висiв карабiн, абсолютно новенький, i знай собi виразно порипував ремiнь. А як бути жандармом? «Увесь час одне й те саме», – вiдповiв вiн. «Скрiзь одне i те ж», – сказав я.

«Ну, нi», – заперечив жандарм. Ранiше вiн думав, що на цiй службi не засумуеш: увесь час якiсь операцii, затримання, вивiдування. «Це, звичайно, е. Але завжди одне й те саме». Натомiсть життя, ймовiрно, здорове, припустив я. «Звiсно, здорове», – сказав вiн. А проте, воно не позбавлене розмаiття, подумав я, згадавши про бiйки на будмайданчику, у корчмах. На думку спало вбивство, вчинене господарем нашого готелю, але про це я не хотiв згадувати.