Холоднеча. Старі майстри

«Вона про це нi сном нi духом», – сказав вiн. Для економки ця жiнка досить iнтелiгентна, добре одягаеться i йде на першу ж вимогу, умовляти не треба. Однак, на вiдмiну вiд бiльшостi iнших економок, яких вiн знае, у ньому вона завжди бачила тiльки господаря. Два днi на тиждень належали iй. Вiн сприймав це як певне обмеження. Вона почувалася самотньою. Просто не знала, що iй робити зi своiм часом. Вiн платив iй бiльше, нiж заведено, й iнодi купував квитки на який-небудь розважальний захiд, за що вона розплачувалася особливою ретельнiстю при праннi i прасуваннi i неабиякою стараннiстю на кухнi.

Родом вона iз села, а економки, якi виросли в селi, завжди найкращi. Вона ходила до нього недовго, рокiв два-три; ранiше вiн не мiг дозволити собi наймати хатню робiтницю. Зараз вона у своiх батькiв у T. Повернулася до них першого ж дня пiсля того, як вiн ii звiльнив. «Особа рокiв сорока п'яти», – сказав вiн. Мистецтво догоджати i люб'язно випроваджувати гостей опанувала, як кращi математики свою науку. «Але я майже не приймав гостей!» За якихось три днi вона вивчила його смаки, «все, чого моя душа забажае». Вiн розв'язав iй руки. «Вона навела лад у моему жахливому бедламi», – сказав вiн. Тямила «у питаннях художницького побуту», все розумiла. «А що не мала поняття про мистецтво, вiд неi я почув найточнiшi судження». Вмiла «i взуття чистити, i фiранки безшумно засмикувати, i з поважним виглядом пахкала сигарою, як роблять метри вiд мистецтва, що хибують на манiю величi… Коли вона була зi мною, я зрозумiв, що значить бути багатим. Зрозумiв раптом, що таке достаток i свобода пересування». Те, про що iй i судити-то не личило, вона висловлювала переконливiше, влучнiше i приемнiше, нiж йому коли-небудь доводилося чути, «iй хотiлося, щоб скрiзь стояли квiти, на кожному вiльному мiсцi, але я забороняв». – «Не слiд зводити все до чистоти», – втовкмачував вiн iй. Вона прислухалася до цього. Вона вiдчиняла йому i зачиняла за ним дверi. Витирала куряву з книг i зi стiн, не викликаючи в нього протесту. Вiдносила на пошту його листи. Щось купувала. Ходила за нього по всiх казенних установах. Вона повiдомляла йому новини, про якi вiн без неi i не дiзнався б. «Вона робила менi компреси i не втомлювалася тисячу разiв усiм торочити, що я кудись поiхав, хоча я лежав у своiй кiмнатi». Вiн сказав: «Багатство дае не менше ясностi, нiж бiднiсть». Вранцi однiеi днини, дiзнавшись про свою смертельну хворобу, вiн позамикав геть усе, а наостанок замкнув дверi за хатньою робiтницею.