Холоднеча. Старі майстри

Запах родзинок. Усе просякнуте тупiстю, що зводить фундаменти. Вирiзана з газети фiзiономiя нашого вчителя математики, який пригощав нас досягненнями Вольтера.[32 - Вольтер (Марi Франсуа Аруе, 1694–1778) – французький фiлософ i письменник.] Силуети Гомера[33 - Гомер – давньогрецький поет, якому приписують авторство «Ілiади» та «Одiссеi», жив у VIII ст. до Р. X.]… вламуються в мiй мозок, у морок. Причини та образи без усякого зв'язку, уявлення про час i пiдгрунтя цих уявлень. Пробоiни, зробленi ними. На незлiченнi питання вiку немае вiдповiдi.

Загальне озлоблення вчиняеться з убивчою точнiстю: собака качаеться по травi. Це може бути i кротом або собакою, навiть грудкою бруду, на яку падае пiдозра в бажаннi iснувати… люди тут танцюють над прiрвою, в якiй цiлiсiнький день розбиваються iхнi болi i болi цих болiв».

Вiн розтлумачував менi, як заходив у стосунки i розривав iх. Про складнощi викладу вiн не думав. Мистецтво оповiдача – прерогатива iнших натур. Не його. Вiн говорив про те, як планував i здiйснював поiздки або планував i не здiйснював.

Як пiзнав пристрасть i насолоду заради насолоди, як i те й iнше саме по собi доскакували висот, для iнших недоступних, заборонених. Вiн опанував мистецтво падiнь, щоденних унiверсальних, археособистiсних поразок. Вiн часто звинувачував себе у брехнi i зброю непiдкупностi та точностi орiентацii в реальних речах обертав проти самого себе. Анiтрохи не вагаючись, можна це сказати. Пiвтони видавалися йому занадто дрiб'язковим явищем, щоб узяти iх у свiй арсенал. Океани здавалися йому похмурим божевiллям, яке встановлюе межу, глузуе з нескiнченностi. Гiрськi масиви виблискували дедалi яскравiше. Прiрви чорнiли так зловiсно, що проймало морозом. Його повiтря часто здригалося вiд перекотiв далекого грому. Часом рiзко висвiчувалися контури пiвденних вапнякових гiр. Удар блискавки оглушае весь бiлий свiт. Часом мiста збiгалися на хистке морське узбережжя. Такi поняття, як «гордовитiсть» i «неприкаянiсть», «суворiсть» i «вбивча самотнiсть» складалися з руху рук, цiлком поза його свiдомiстю. Спогади, якi можуть бути такими ж ясними, як повiтря вiдкритого вiчностi серпневого дня, будили в ньому неабияку активнiсть духу i вражаючу здатнiсть до свiтопiзнання. Історiя наскрiзь просвiчувала його, а вiн те ж саме робив з iсторiею, i спiвзвуччя правило ними. Зусилля розуму з погляду ясностi годi було порiвняти з його вiдчуттями, прозорiшi за якi, напевно, i уявити собi неможливо.