Холоднеча. Старі майстри

Адже дiти набагато глибшi, нiж дорослi. «Сповiльнювачi iсторii, не обтяженi совiстю. Вони обсмикують iсторiю. Натхненники поразок. Щонайрiшучiшi». Ще не навчившись орудувати носовичком, дитина вже становить смертельну загрозу всьому сущому. Маляра – як i мене – часто приголомшуе удар при якомусь вiдчуттi, що його пережито в дитинствi, – беззвiтному вiдчуттi, викликаному якимось запахом або кольором. «Це мить страшноi самотностi».

Вiн отримав «найгiрше виховання, позiрно найгiрше». Та перевага, що про нього не дбали, виявилась, як з'ясувалося пiзнiше, «жорстокою помилкою».

По сутi, про нього з самого початку i думати не думали. «А бездумно нiкого не виховаеш. Якщо i дбали, то про моi черевики. Але не про душу. Про мiй шлунок. Але не про дух. Згодом, але занадто рано, коли менi було тринадцять, навiть i не про шлунок, а тiльки про черевики». Тут я подумав про те, яке менi дали виховання, порiвняно з тим, що його здобув маляр. Чи було у мене виховання? Чи тiльки пiдростання? Дичавiння? Як дичавiють норовливi рослини в саду, зарослому бур'янами? Я завжди був залишений на самого себе. Турбота? Пiдбадьорливi слова? На якому свiтi? Коли це було? З чотирнадцяти рокiв доводилося за все платити самому. За все! Навiть за духовний розвиток. За все, що можна помацати. Однак мене це не жахало так, як маляра. Менi не велося так кепсько. Я iнший. Не такий зворушений. На вiдмiну вiд нього, менi не властива вiчна збуренiсть i роздратованiсть.

Вiн часто запитував себе: «Як менi вибратися з мороку? З головою, оповитою мороком, мiцно загрузнувши в ньому, я завжди намагався звiльнитися вiд нього.

Вiд симптому, так, отупiння… Морок досягае мiри ствердiлого безумства. До двадцятого, тридцятого, тридцять п'ятого року життя. Потiм ще нещаднiше. Я намагався вибратися. Це видаеться менi важливим. Указати вам на це, на цю думку… Я за найпростiшi пояснення: вигин рiчки, нехай буде вам вiдомо, нагадуе вигин людського хребта, це блискучi, мерехтливi, з полиском нескiнченного, частини людського хребта, що збiгае за обрiй, – ось що це… За певних умов морок у власнiй головi – а морок бувае лише у власнiй головi – достатньо знищити мороком у власнiй головi. Зауважте: морок – завжди морок власноi заткнутоi, вiдтятоi голови. Із власного мороку людей тягне в морок загальний, знову i знову, нехай буде вам вiдомо… Так само як i мене, притуленого колись до батькiвського дому, мене, напiвроздягненого, потягло в морок. Як зараз: угорнутий вiтром велосипед, двiйко танцюючих школярiв.