Холоднеча. Старі майстри

Це закон природи… спати i мислити, а все, що лежить мiж цими двома станами, вклинилося, втиснулося мiж ними, – це вiдхилення вiд самого себе. Але вiд себе не вiдхилитися жодними хитрощами. «Зрозумiло, все, що я кажу, нудне, бо це щось заздалегiдь вивiрене, усталене, до того ж елементарне. Мiсце, де приходить думка про смiховиннiсть усього, завжди з тобою: варто виглянути у вiкно, зазирнути в самого себе. Та куди завгодно. Раз у життi кожному вдаеться великий кидок – закинути все на свiтi!» «Всi, кого я знаю, на одне лице.

І всерединi у них все однаково, якоi б мастi вони не були. У всiх сидить одне й те саме. Мене верне вiд цього. Коли я iх вiдпускаю, кажу: "Розiйдись!" Залишаеться запах, вiд якого бiлий свiт чорнiе». Люди, за його словами, спочатку незадоволенi, пiзнiше беззахиснi, веденi тупiстю, яка штовхае iх у колiю професii i жене по нiй, а вони носяться з власними переконаннями, обмеженi в швидкостi i в тривалостi життя. «Що сiльська дiвка, що президент концерну». Що почуття i розум блокуються, то годi говорити про окрему особистiсть. «Який сенс у тому, що кращi мiсця займають найспритнiшi, а не найрозумнiшi? Як можна застрахуватися, коли йдеться про мiльйони? Про мiльйони перспектив на майбутне? Традицii? Педантизм? Безглуздостi?» Нас випереджае репутацiя, яка вбивае нас.

«Чимало iдей стають потворними новоутвореннями, що iх не викорiнити за цiле життя», – сказав вiн. Ідеi часто дивували когось через роки, але того, хто ними володiе, рано чи пiзно робили смiшним.

Ідеi приходять до нас з якогось свiту, який, тим не менше, нiколи не покидають. Вони завжди в ньому перебувають, у царствi мрiй. «Бо ж не iснуе такоi iдеi, яка зникла б безвiсти, яку можна начисто стерти. Ідея реальна, i так триватиме». Нинi вiн розмiрковував про бiль. «Але ж болю не iснуе зовсiм. Бiль – це необхiдна гра уяви». Бiль – це не бiль, як, припустимо, корова е корова. «Слово "бiль" спрямовуе увагу почуття на почуття. Бiль – якийсь надлишок. Але уявне – реальнiсть». Тому бiль i iснуе, i нi. «Але болю не iснуе, – сказав вiн. – Як не iснуе щастя, його немае. На болю полягае якась архiтектура». Всi думки, образи незумиснi, як-от поняття: хiмiя, фiзика, геометрiя. «Цi поняття треба знати, щоб знати щось. Щоб усе знати». З фiлософiею ж не просунутися нi на крок. «Не iснуе нiчого прогресивного, але фiлософii у марностi прогресу нема рiвних. Прогрес – нiсенiтниця. Щось неможливе». Спостереження математика мають основоположний змiст.