Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Корчмар Усвойський, що жив за п’ять верст вiд купця, почувши розповiдi про Дерев’яного Дiдка, не давав iм вiри. Прослуживши рокiв п’ятнадцять лакеем у одного пана, вiн прочитав декiлька романiв, перекладених з французькоi мови, i вже всi незвичайнi випадки були йому зрозумiлi, чудеса i чари вiн називав дурницями. Але ж захотiвши побачити Дерев’яного Дiдка, приiхав до купця, пiшли вони до хлiва i знайшли ту голову, що валялася в темному кутку. Поверхня ii почала вже плiснявiти вiд вологи, господар пояснив йому, що це голова Сократа, який говорив свiту правду i якого ненавидiла дружина.

Усвойський i сам не раз чув, як розповiдали про цього знаменитого грецького фiлософа, i благав купця, щоб вiддав йому Дiдка, обiцяючи вiддячити горiлкою або чим iншим; купець згодився, бо знав, що його дружина нiколи з головою нещасливого мудреця не змириться.

Усвойський привiз його в свiй шинок, поставив у кутку на лавi за довгим столом i кожному, хто приходив до нього випити чарку горiлки, з гордiстю демонстрував Дерев’яного Дiдка, доводячи, що з вигляду вiн копiя мислителя Сократа, який мучився i помер за правду.

Минуло кiлька тижнiв. На свята зiбралося в шинку багато селян i лакеiв з панського маетку. Пiсля заходу сонця, вже при сутiнках, п’яним парубкам заманулося пожартувати з Усвойського. І от, коли шинкар на якийсь час вийшов з шинку, вони узяли того Дiдка, просвердлили зверху у двох мiсцях голову, налили туди води i прокололи очi шилом; водянi краплi, наче сльози, побiгли по обличчю, i заплаканого Дiдка знову поставили в кутку за столом.

Ледве Усвойський зайшов до шинку, вони стали показувати на Дiдка:

– Дивися, твiй Сократ плаче, мабуть, не даеш йому горiлки або образив чимось.

Коли шинкар здивовано глянув на Дiдка, на дворi собаки, задерши морди, почали вити, ревiла худоба в оборi, кури, вискочивши з курника, з криком бiгали по двору, вiтер шумiв над шинком, всiх охопила велика тривога, всi враз потверезiли i стали молитися. Я чув також, що, коли цi бешкетники повернулися у двiр, пан невiдомо з якоi причини був роз’юшений i наказав за те, що довго гуляли у шинку, покарати iх батогами.

Усвойський, обстеживши Дiдка, розповiв усiм про цей випадок, благаючи не чинити йому жодноi шкоди. Минуло кiлька мiсяцiв, все забулося, i сам шинкар, приймаючи у себе сусiдiв i родичiв, ще й добряче пiдвипивши i забувши про все, казав до Дерев’яного Дiдка:

– Ти горiлки з нами не п’еш, викури хоч сигару, менi ii подарував заiжджий пан, тобi не пошкодую.