Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Останнi роки Барщевський провiв в Украiнi, на Житомирщинi, де також публiкувався у мiсцевiй пресi. Серед знайомих Барщевського були Тарас Шевченко, Адам Мiцкевич, Микола Гоголь та Григорiй Данилевський.

Барщевський писав трьома мовами: польською та украiнською – прозу, а бiлоруською створив кiлька вiршiв. У своiх творах щедро використовував бiлоруськi та украiнськi легенди. У 1844 р. у польськомовному петербурзькому журналi «Niezabudka» помiстив повiсть «Дерев’яний Дiдок i жiнка-комаха», того ж року вийшов i перший томик найвiдомiшоi його повiстi «Шляхтич Завальня» («Szlachcic Zawalnia»), а всього було чотири невеличких томики.

У книзi «Proza i wierszy» (Kijоw, 1849) з’явилося оповiдання «Душа не в своему тiлi».

Творчiсть Барщевського за життя залишалася поза увагою критикiв, щойно по смертi 1851 р. про неi стали згадувати, залучаючи автора як до польськоi, так i до бiлоруськоi лiтератури. Юлiан Тувiм помiстив окремi оповiдання Барщевського до «Антологii польськоi фантастики».

Усi оповiдання подаються в перекладi упорядника.

Душа не в своему тiлi

Широкi простори Волинi переважно покритi лiсами, на заходi ж очам вiдкриваються степи i зовсiм iншi краевиди. Через околицi i мiстечко Чуднiв пливе Цецора; на захiдних i схiдних берегах цiеi рiчки здiймаються високi дикi скелi, мовби руiни давнiх часiв, i здаеться, що iх наче мури пiднесла сама природа, щоби вiдмежувати Полiсся вiд ситоi i плодючоi землi. Вiд Чуднова геть аж до кордонiв Подiлля – повсюди влiтку можна бачити ниви, засiянi буйною пшеницею; тут земля без великих зусиль орача дае багатий врожай.

Хоч мешканцi цих околиць забезпеченi всiм, що тiльки вони потребують, проте i серед них сльози, тривога, страждання зустрiчаються як i всюди; немае справжнього щастя, нема раю на цiй землi.

Холера, важка азiйська хвороба, охопила схiдну частину Європи i в 1847 роцi переходила з мiсця на мiсце, прямуючи на пiвнiч i на захiд; i цiй карi Божiй всюди передувала надзвичайна тривога.

На початку червня 1848 року [1 - Згiдно тодiшньоi преси, епiдемiя холери на Волинi лютувала також у 1848 р.], в саму спеку, з’явилася вона на Волинi i була в окремих мiсцинах жахливою; в мiстечку Чудновi i в околицях опiсля цiеi жахливоi бiди багато зосталося бiдних удiв i сирiт.

Восени, коли небезпека тоi страшноi епiдемii зникла, в будинку шляхтича Н. зiбралися сусiди, i серед них пан Зенон, який, мандруючи цими краями, познайомився з привiтним господарем.