Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Тут раптом, нiби вiд блискавки, свiтло освiтило стiни. Згодом знову зробилося темно. На Гапку напала якась тривога. Мовби боячись чогось, поглянула вона в темний куток. Кiт, пирхаючи, скочив вiд дверей i, наiжившись, завмер серед хати, свiтячи неспокiйним оком. І тут заходить молодик, гарно вбраний, на руцi багато золотих перснiв, пiдперезаний широким червоним поясам. Гапка глянула на незнайоме обличчя, що здавалося досить приемним, тiльки погляд його був проникливим i перше враження моторошне.

– Чолом юнiй господинi, – промовив незнайомець.

 – Що ж ти сидиш така самотня, мов сирота яка? Ти, либонь, мене не знаеш, але я тебе часто бачив i добре знаю. А де ж Карпо?

– Не знаю. Третiй день, як його не бачу. Десь у знайомих, а може, поiхав до мiста. Чула я, щось таке говорив.

– Що йому робити в мiстi? Гуляе собi, а користатися щастям не умiе. Золото i срiбло ряхтить, а яка з нього користь? А мiг би дива творити. Мiг би збудувати кращий будинок, анiж цей; такий, про який у казках оповiдають, що весь свiтиться золотом i срiблом.

Мiг би й сад розбити, як той, де дозрiвали золотi i срiбнi яблука, де спiвали б райськi птахи; пiд вiкном росли б у нього квiти, яскравiшi за зорi на небi. З’iхалися б чимало панiв подивитися на тii дива. І жив би вiн краще за короля. Ти юна, пристойна i розумнiша за нього, то почни сама господарювати, а я буду тобi помагати, i ми здивуемо свiт.

Говорячи так, вiн сiв на лаву бiля неi. Гапка, зазираючи йому в очi, спитала:

– Чи давно ти знайомий з моiм чоловiком?

– Знаю його з дитинства.

Я мандрую по свiту i служу щасливим людям. Ти щасливiша за iнших i я тобi хочу щиро служити.

– Хто ж ти такий i як твое iм’я?

– Навiщо тобi знати мого iм’я? Я твiй приятель. Погодься тiльки на моi бажання i моi послуги, а згодом довiдаешся про все. – І, сиплючи золото на землю та дивлячись на Гапку, додав: – Бачиш, що я можу.

– Я не хтива, хочу тiльки спокою душi. І нехай мене опiкае Пречиста.

Ледве вимовила вона iм’я Матерi Божоi, як гiсть спалахнув полум’ям i зник у млi ока.

Гапка з пронизливим криком вибiгла за дверi i знепритомнiла. На ii крик позбiгалися парубки, знайшли ii у сiнях: вона лежить, як нежива. Ледве ii отямили.

Безсонна була та нiч. Не спала Гапка, сидiли коло неi ii слуги, хвилюючись за здоров’я панi.

Вранцi повернувся до хати Карпо. Коли йому розповiли про цю пригоду, вiн поблiд i з тривожними думками довго походжав сюди-туди.