Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Нарештi пiдiйшов до жiнки i сказав:

– Що ж ти наробила? Коли посiяно, треба жати, а iнакше – людям на посмiх.

– Не сiяла я того лихого зерна, – вiдповiла вона, плачучи. – Лучче померти, нiж скористати з того жнива.

Вiн кинувся до жiнки з кулаками, але вона вискочила за дверi i сховалася, поки не минула його лють.

Вiдтодi Карпо зовсiм занехаяв господарство i рiдко коли посилав на панщину своiх парубкiв.

Економ дивився на це крiзь пальцi i все йому дарував, адже Карпо заявив пановi, що хоче бути вiльним, i великi грошi обiцяв, щоб викупити себе i землю, на якiй жив.

Якось увечерi в будинку за своiм звичаем Карпо схопився, пiдiйшов до вiкна i сiв у задумi. Чути було, що вiн розмовляв сам iз собою. Дружина попросила його, щоб вiн заспокоiвся. Карпо тiльки вiдказав:

– Повернуся завтра, – гримнув дверима i пiшов невiдомо куди.

Гапка покликала до себе знайому жiнку, бо боялася одна ночувати. Ледве тiльки задрiмала, чуе, що хтось торкнувся ii руки гарячою долонею.

Глянула i бачить: той чоловiк, що ii недавно наполохав, стоiть, чудернацьки вдягнений, позирае на неi, i очi його горять, як двi свiчки, на головi шапка i пояс, яким вiн пiдперезався, червонi, як вугiлля чи розпечене залiзо. Гапка зацiпенiла вiд страху, ледве руку змогла пiдняти, щоб перехреститися. І вiн вмить зник.

Гапка розбудила свою товаришку i розказала iй про привида. Вони якийсь час розмовляли, а коли заспокоiлися, то знову те марево з’явилося перед ними i знову зникло, щойно вони згадали Ісуса i Марiю.

Тодi вони встали з лiжка i, запаливши свiтло, молилися, аж поки пiвень не заспiвав.

Пiсля цiеi пригоди Гапка послала до своiх батькiв жiнку, щоб та повiдомила про те, що з ними сталося, i просила порадити, що робити в таких випадках.

По всiй волостi розiйшлася чутка про те, що змiй страшив Гапку, приходячи до неi в рiзних личинах. Карпо ж доводив усiм, що цi чутки неправдивi, що його дружина схибнулася, а може, чорт i провiдуе ii за якiсь грiхи.

Герасим зi своеi жiнкою, коли сонце вже хилилося до заходу i в полi закiнчилась праця, пiшли провiдати свою дочку. Гапка, як побачила iх через вiкно, то з великою радiстю вибiгла назустрiч i зi слiзьми оповiла про своi бiду.

– Ну от, – зiтхнув Герасим, – коли я ще перед весiллям говорив економу i iншим двiрським людям, що Карпо вигодував собi змiя, який дае йому багатство, то смiялися i кпили з мене: «Ти, дурню, плетеш невiдомо що».