Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Коли iм i за другим разом не вдалося упiймати Пракседу на гарячому вчинку, як вона молоко краде коровам, то подалися до пана i оповiли про все‚ що з ними трапилося i про сатану, який на драбинi‚ як когут спiвав. Проте пан, економ та iншi у маетку не тiльки не повiрили iм, але ще й висмiяли.

Так ото Пракседа й жила собi спокiйно‚ продовжуючи займатися своiм негiдним ремеслом. Коли ж у неi народилася донька‚ то всi про те знали‚ що вона нiколи своеi дитини не перехрестила. Оповiдали також тi‚ що ночували у корчмi‚ що уночi‚ коли Пракседа спала‚ якийсь чорний карлик з великою головою колисав колиску з малою Варкою‚ вдивляючись у ii очi.

Дiвчина росла i рiк за роком гарнiшала. Мала вона на вустах родимку‚ яка на думку парубкiв ii тiльки прикрашала‚ але що дужче ту родимку хвалили‚ то вона усе бiльшою росла та так‚ що ii матiр почали застерiгати‚ аби та пляма не спотворила обличчя дiвчини. Але Пракседа не звертала на iхнi слова уваги i та родимка довела молодих людей до нещастя.

Коли вже Варка мала шiстнадцять лiт, переiжджав кiнно пiзнiм вечором тi краi якийсь молодий панич, нiхто не знав хто вiн був i звiдки, казали, що вiн мав завше обличчя блiде, нiс довгий, гострий, волосся чорне‚ мов круче пiр’я i тверде наче щетина, погляд такий бистрий, що важко витримати‚ дивлячись йому в очi.

Сподобалася йому Варка i вiн часто з’являвся у корчмi, а Пракседа тiшилася i мала надiю видати свою доньку за шляхтича.

З часом родимка на устах Варки iще побiльшала, а люди в селi шептали межи собою, що той панич, який там часто бувае‚ мусiв ii поцiлувати.

От уже Варка мае вiсiмнадцять лiт, i хоч та родимка на вустах стала ще бiльшою, але вроди не псуе‚ ба навiть подобаеться парубкам‚ а Варцi дуже подобалося‚ коли ii оточував тлум залицяльникiв, хоча усiма погорджувала, бо мати ii переконала, що вона знайде собi кращу пару‚ нiж яка шляхтянка.

Кохав Варку один молодик, що був у пана за лакея i ловчого на iм’я Михась.

Зачувши кпини дударя Охрiма‚ що Варку злий дух поцiлував, бо вона нiколи не хреститься‚ а тому i та родимка росте на устах‚ вiн розгнiвався i шукав тiльки нагоди помститися Охрiмовi та заслужити цим прихильнiсть матерi й доньки.

Якоiсь недiлi зiбралася молодь до корчми Пракседи, межи ними кiлька лакеiв i ловчий, однi поглядали на доньку корчмарки, захоплюючись ii вродою‚ iншi шепталися i називали «панянкою».