Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Зi здивуванням вона оглянула дорогi дiаманти – такого великого багатства вона не бачила ще нiколи. А коли прочитала листа‚ то задумалася‚ не знаючи як мае чинити далi.

– Альберт прислав менi подарунки‚ – сказала своiй подрузi‚ – пише, щоб я цiею ж каретою приiхала до нього. Що маю робити?

– Без сумнiву треба iхати.

– А чи не страчу його поваги через такий смiливий вчинок?

– Вiн не думав про це‚ посилаючи за тобою карету.

– Але як вiн змiнився! Ранiше‚ коли мене провiдував‚ голос його тремтiв‚ а зараз такий зарозумiлий!

Мальвiна хутенько зiбралася‚ вдягнула подарованi коштовностi i сiла в карету.

Альберт зустрiв ii в передпокоi i запровадив до салону‚ де усе вражало багатством. Мальвiна була здивована тим‚ наскiльки вiн змiнився‚ став упевненим i дотепним.

– Чи згадувала ти мене коли-небудь‚ Мальвiно‚ звiдтодi‚ як ми востанне бачилися з собою?

– Як не згадати, коли про щастя Альберта тiльки й розмов у мiстi.

– І що ж там казали?

– Рiзне‚ але нiчого певного.

– Нехай плещуть.

Я своi скарби здобув‚ нiкого не кривдячи.

Поки вони розмовляли‚ пригадуючи все, що було мiж ними‚ дзигар на стiнi заграв мелодiю i вибило пiвнiч.

– Хочеш, Мальвiно, – сказав Альберт, – побачити мiй домашнiй театр?

– Хто ж тут буде грати в театрi‚ якщо нас тiльки двое?

– Маю акторiв, замкнених у шкатулцi.

– Надiюсь‚ я не побачу нiчого страшного? Зараз пiвнiч.

– Ну‚ ти ж не думаеш‚ що я можу бути настiльки жорстоким? Не бiйся‚ побачиш тiльки дива‚ якi для тебе незбагненнi.

Сказавши це, взяв кремiнь i викресав вогонь. Дивнi чуда побачила Мальвiна: iскри‚ що падали на пiдлогу, формувалися у вогники‚ а з вогникiв народжувалися дiти. На iхнiх головах палали кучерi, очi‚ мов iскри‚ червоним мигали свiтлом i барвистi метелики трiпотiли крильцями у них на раменах. Однi лiтали пiд стелею‚ формуючи розмаiтi фiгури, iншi по столах, канапах, по пiдлозi, наслiдуючи звiрят, птахiв i комах.

– Ах! Досить, досить вже того! – закричала Мальвiна‚ не в змозi далi дивитися на цi сцени.

– Тут нема нiчого страшного! Це тiльки купiдони, якi супроводжують прекрасну Венеру.

– Але ж у них на головах жахливе полум’я! Я боюсь!

Альберт змахнув рукою i все зникло. За розмовою iх застав свiтанок.

Мальвiна, повернувшись додому, не могла заспокоiтися i все розповiла подрузi. Звичайно‚ пiд секретом. Обое дiйшли висновку‚ що в образах дiтей мусили бути злi духи‚ а сам Альберт – чорнокнижник, i завдяки чарам набув свое багатство.