Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Цей секрет, переходячи вiд приятельки до приятельки, незабаром став вiдомим усьому мiсту. Старшi напучували молодих i недосвiдчених, аби уникали товариства Альберта.

Минув рiк‚ другий‚ Альберт смiтив грошима‚ забави стрясали мiсто. Мальвiна не мала сумнiву щодо його зв’язкiв зi злим духом, однак виконувала усi його забаганки.

Незабаром чутки про те‚ що Альберт страшний чорнокнижник‚ а його дiм славиться розгульними забавами‚ розлетiлися по всьому мiсту.

Минуло кiлька лiт‚ розгульне життя врештi йому почало набридати, вiдчув несмак i втому‚ а за ними у душу закрався нестримний смуток.

Неспокiй i меланхолiя щодня гнiтили його‚ тлум лакуз викликав нудьгу‚ прекрасна стать втратила для нього усi приваби, а в Мальвiнi вiн почав помiчати тисячi недолiкiв i не хотiв уже ii бiльше бачити.

Одного дня вiн вирушив до густого лiсу, аби тiльки бути якнайдалi вiд людей‚ i несподiвано помiтив чоловiка‚ що сидiв на колодi з червоним волоссям на головi. Упiзнав його – це був той самий чоловiк‚ що навчив його як розбагатiти i командувати духом.

– Чому ти такий засмучений? – запитав чоловiк.

– Не вiдчуваю нi в чому приемностi‚ неспокiй затьмарив моi думки.

– Може‚ Мальвiна тебе зрадила?

– Мальвiна любила i любить багатство, ii кохання менi непотрiбне.

– Але ж дух виконуе усi твоi накази.

– Нiщо вже мене не втiшае: нi грошi‚ нi коханки. Я всiм погорджую‚ до всього збайдужiв i став зимним‚ як брила льоду.

– Що ж‚ тодi послухай моеi останньоi ради: збери всiх своiх приятелiв i перш нiж пiвнiч виб’е на вежi, пiди на цвинтар.

По цих словах чоловiк зник.

Повернувшись додому, Альберт негайно взявся виконувати те, що йому порадив у лiсi той дивний червоний чоловiк. Маючи кiлькох гостей у себе, залишив iх вдома, а сам поквапився на цвинтар. Нiч була тиха i темна, хрести на могилах ледве виднiлися‚ зате блимали вогники‚ що скидалися на спалахи гаснучих свiчок.

– Земнi духи! – вигукнув Альберт. – Запрошую вас до себе, прошу вашоi допомоги! Хочу бути схожим на вас i стати байдужим до свiту.

Щойно це промовив‚ як з’явилися перед ним велетенськi бiлi жахливi постатi, вони вклонилися‚ даючи знати, що готовi виконати його бажання.

Вдома в Альберта панували галас i пиятика. Господар повернувся блiдий i стривожений. Гостi обступили його‚ пропонуючи випити з ними. Але Альберт вiдмовився‚ пояснивши‚ що чекае на запрошених гостей.

– Що то за гостi? – здивувалися тi.