Князь Ігор

За те я завжди був вдячний тобi, а нинi вiдшкодую твоi збитки. Та й не обминемо ми з князем Рюриком нашою милiстю i твого друга…

– Ждана, – пiдказав Самуiл.

– Якщо Ждан захоче залишитися в Киевi, то я вiзьму його до своеi дружини – вiн кмiтливий хлопець i з нього вийде смiливий воiн. А якщо не захоче…

– Я хотiв би повернутися в Сiверську землю, – вклонився юнак.

– Похвально, що ти любиш нашу Сiверщину… Я теж севрюк… Тодi я попрошу князя Ігоря, щоб узяв тебе на службу, йому потрiбнi, як i менi, молодi смiливцi.

– Дякую, княже.

– А тепер, якщо бажаете скуштувати князiвськi учти, прошу в гридницю, будете моiми гостями. Славуто, проведи iх!

Самуiл i Ждан схилилися в поклонi.

4

Терем, велика мурована ротонда з позолоченим дахом, вже гув вiд багатьох людських голосiв. За довгими, в три ряди, столами сидiли бояри з бояринями, духовнi особи, воеводи з жонами, значнi княжi мужi та гриднi.

Славута посадив Самуiла та Ждана в кiнцi столу.

– Кузьмище, – звернувся вiн до патлатого немолодого гридня, – приглянь за моiми хлопцями.

Щоб у них i тарелi не порожнi були i щоб не скучали вони тут! Бо ж я маю бути бiля князiв…

– Боярине! – загув, як у бочку, старий гридень. – З Кузьмищем не пропадуть – буде i в ротi, буде i в блюдi! Та й Стоян менi допоможе в цьому! – І вiн штовхнув лiктем свого молодого сусiду. – Так що йди, боярине, i не турбуйся! Все буде гаразд!

Тим часом стольники i чашники закiнчили носити страви, стали з рушниками за спинами гостей.

Шум щодалi посилювався – наближався час трапези.

І раптом всi замовкли. До гридницi ввiйшли князi та княгинi з чадами.

Гостi встали, схилили в поклонi голови i так стояли, аж поки тi не всiлися на своi мiсця, на пiдвищеннi, за поперечним столом.

– Братiе i дружино, – сказав Святослав, – сьогоднi будемо веселитися, бо е тому причина – iменини нашоi княгинi Марii Василькiвни. Побажаемо iй доброго здоров’я i радощiв!.. А завтра затрубимо похiд проти безбожного Кончака, який щойно сплюндрував Посулля, як менi розповiли очевидцi.

Щоб не збирати вас кожного зосiбна, ось мiй наказ нинi: завтра починайте готуватися до походу!

В гридницi всi загули. Новина була важлива. Зiбралися на трапезу, а виходить – на вiйну! Та ще яку – зима, снiг, бездорiжжя!..

Князь Святослав перечекав якусь хвилину, потiм пiдняв срiбний, з двома золотими ободками, кубок.

– Братiе i дружино! Про похiд у нас буде ще час поговорити.