Князь Ігор

А iм назустрiч виходили люди, вiтали, плакали з радощiв, дякуючи, що захистили вiд бузувiрiв, якi вогнем плюндрували Руську землю. А над Киевом дзвонили в усi дзвони, i iхнi чистi звуки пливли i пливли в голубому небi, прославляючи князя i його дружину…

Коли пiсня затихла i Славута, опустивши руки, потупив очi, князь пiдiйшов, погладив малого по головi i спитав:

– Чи ти знаеш, чию пiсню спiвав?

– Дiдусь казав – Янову… А хiба нi?

– Янову, синку, Янову… А Ян, що би ти знав, був спiвцем мого прадiда Ярослава, дiда Святослава та батька Олега… Який це спiвець, кажуть, був, щоб ти знав!

– Я хотiв би бути таким, – сказав Славута.

– Ти! – князь задумався, а потiм повернувся до княгинi: – А що, княгине, вiзьмемо цього отрока нашому Святославовi до пари, для заохочення? Хай разом живуть, разом навчаються… А там видно буде, що з того вийде. Гадаю, Святославовi потрiбен такий товариш… А якщо не товариш, то хоча б хлопчик на послугах… Га?

Поки княгиня думала, Святослав радiсно загукав:

– Вiзьмемо його, татусю, вiзьмемо! Вiн навчить мене грати на сопiлцi та на гуслях, а я його – стрiляти з лука! Так гарно нам буде вдвох!

Князь засмiявся.

– Так тому й бути!

Ось з того дня Славута й не розлучаеться зi Святославом. Усе, чому вченi монахи та смисленi воiни вчили княжича, засвоював разом з ним i малий Славута: i читати, i писати, i на конi iздити, i мечем та луком володiти, i в походи ходити. І так подружилися хлопцi, нiби були один одному рiвня, нiби один не був княжичем, а другий – смердом.

Така щира дружба мiж ними тривае i до сьогоднiшнього дня. – Кузьмище стишив голос i потягнувся до кухля. – Оце вам билиця, оце вам i казка, а менi кiвш пива та таранi в’язка!

Ждан витягнув шию, глянув через голови на старого спiвця, що сидiв побiля князiв. Вiн був прекрасний: обличчя одухотворене, очi сяють, як зорi, з високого чола спадають пасма густого сивого волосся, пальцi лiтають по струнах, i попiд стелею пливе нова – котра за цей вечiр! – пiсня:

Ой лiта молодi,

бiлi лебедi,

хоч помайте крильми

з-за гори менi…

Роздiл третiй

1

Рано-вранцi з Киева виiхали гiнцi до Переяслава, Чернiгова, Смоленська, Новгорода-Сiверського, Трубецька та Рильська.

Святослав i Рюрик склик?ли князiв до походу на половцiв. У Новгород-Сiверський вирушили Кузьмище i Ждан.

Мчали вони без вiдпочинку, i на п’ятий день, об обiднiй порi, добралися до Новгорода-Сiверського.