Князь Ігор

– Княжичу, я з нiг збився, шукаючи тебе! Княгиня плаче, князь сердиться – пропала дитина! А ти тут… з цим смердом! Що ви тут робите?

– Це не смерд, а Славута, – вiдповiв Святослав, настовбурчившись. – Вiн так гарно грае на сопiлцi!

– На сопiлцi! А лук твiй де? Уже цей бiлявий тать виманив у тебе? – І вихопив з рук ошелешеного Славути княжичевого iграшкового лука.

– Не смiй! – крикнув княжич. – Ми чесно з ним помiнялися!

Та гридень i слухати не захотiв, схопив Славуту за комiр, а княжича за руку i потягнув.

Перед хоромами, в оточеннi стривоженоi челядi, стояли князь i княгиня. Побачивши сина, княгиня заплакала, поцiлувала в голову.

– Ну, де ж ти задiвся, чадо мое! Я думала, тебе вже й на свiтi немае! Хiба ж можна так?

– Це все ось цей замазура наробив, – сказав гридень i поставив Славуту наперед. – Вивiв iз дитинця аж на гору, в кущi, виманив лука…

– Неправда! – випручався з материних обiймiв Святослав. – Я сам вийшов i зустрiв там Славуту.

Вiн зробив сопiлку i так гарно грав на нiй! От я й помiнявся з ним – дав йому лука, а вiн менi сопiлку… Не карайте його!

Князь Всеволод наказав гридневi, щоб вiдпустив хлопця.

– Ти справдi вмiеш грати? – спитав, присiвши перед малим.

– Умiю, – крiзь сльози промовив Славута.

– Ну, заграй!

Отрок узяв у княжича сопiлку i почав грати. Спочатку у нього нiчого не виходило, бо не знав вiн, чого ждати вiд грiзного князя – похвали чи кари. З сопiлки виривалися непевнi, уривчастi звуки.

Та ось вони змiцнiли, стали ясними, нiжними i попливли по всьому подвiр’ю, збираючи до себе людей. З гридницi повиходили гриднi, зi стаень – конюхи, з кухнi – кухарки з дворовими дiвчатами. Хто так гарно грае?

Князь пiдвiвся i довго слухав малого. А коли той скiнчив, запитав:

– А на гуслях теж умiеш? І спiвати вмiеш?

– Умiю.

Князь наказав принести гуслi.

– Заграй i заспiвай, отроче!

Хлопець пройшовся пальцями по струнах – i вони раптом ожили, забринiли, зарокотали, мов живi.

А дзвiнкий дитячий голос завiв:

Конi iржуть за Сулою —

дзвенить слава в Киевi…

Князь аж наперед подався. Вiн любив пiснi, сам спiвав. Та почути вiд хлопчини саме цю, свою улюблену пiсню, яку склав колись славетний Ян Вишатич!..

Такого не сподiвався…

Пiсня розповiдала про похiд русичiв на половцiв, про переможну битву в далекому полi за Сулою, про повернення переможцiв до Киева.