Князь Ігор

– Але я достатньо дорiс, щоб стати супроти тебе, княже! Як уже стояв одного разу, коли ти у спiлцi зi своiм сватом Кончаком хотiв заволодiти Киевом! Гадаю, ти не забув, як покинув вiйсько напризволяще i кущами тiкав вiд наших мечiв до Днiпра, нiби останнiй боягуз!

Спогад про цю ганебну подiю i досi пiк соромом серце Ігоря. Зловмисне ж нагадування роз’ятрило стару рану ще бiльше. Смаглявi князевi щоки спалахнули малиновим жаром, а очi блиснули люттю.

– Ти чого приiхав сюди, княже? – голос його прозвучав лиховiсно.

– Правди шукати? Не буде тобi правди! У головi станеш тодi, коли вертатимемо додому!

– Це твоi останнi слова?

– Останнi.

– Ну, пожалiеш, княже! – вигукнув Володимир i, приостроживши коня, шпарко помчав назад.

Невдовзi до Ігоря прискакали хани. Розхвильований Кунтувдей, бризкаючи слиною, калiчив слова:

– Княже, що трапилося мiж вас? Володимир збiсився! Завернув свiй полк i прудко пошла назад! Хотiв, щоб i Рюрикiв полк, i чорний клобук повертати назад, але моя подумав: а що скаже князь Ігор, що скаже князь Рюрик? Моя питай: що трапилося мiж вас? Володимир прилетiв, як скажений, нiби ос його укусив! Воеводи Андрiй i Роман не знай, що робити, – iти за тобою чи повертай за Володимиром… Їхне вiйсько зупиняй i стоiть на мiсцi! Що робити, княже?

Хан Кулдюр пiдтакував:

– Чорний клобук теж не знае, що робити.

Іти за тобою, княже, чи повертати назад?

Ігор сторопiв. Не чекав такого несподiваного повороту подiй.

– Як – повернувся назад? Як же вiн смiв?

– Я не знай.

Моя умовляй – i слухай не захотiв, – стенув плечима Кунтувдей, похмуро дивлячись на Ігоря. – Ти ображай Володимира, княже? Ай-ай-ай!..

– Подумаеш – образив! Не хлопчисько ж! Та й не на прогулянку ми вийшли, а на вiйну!

– Що ж робити, княже? – спитав знову Кулдюр. – Може, скликати князiв та порадитися?

Становище справдi склалося раптом так, що сам Ігор не мiг вирiшувати, як бути, – зупинитися, iти вперед чи повернути назад? Вiн з досадою потер лоба i пiдкликав тисяцького:

– Рагуiле, зупини рать i сторожу.

Об’яви денний спочив. Пошли гiнцiв, щоб князi прибули до мене, – я буду в Рюриковому полку. І не гайся!

Всю складнiсть i серйознiсть становища Ігор оцiнив тодi, коли разом з князями Олегом, Святославом Рильським та ханами прискакав у Рюрикiв полк. Тут стояв глухий гомiн, воiни вiдкрито ремствували на князiв, проявляли незадоволення Ігорем, вимагали вiд воевод теж повертатися назад.