Князь Ігор

А тим часом приготуй верхового коня, зброю для вершника та торбину з харчами в далеку дорогу…

– Гаразд, хане, – не питаючи, для чого це все потрiбно, Туглiй мовчки поколивав до своеi вежi, де на нього ждали родовичi.

Кончак наказав Аяповi пiдвестися, а потiм, пiсля тривалоi мовчанки, промовив:

– Ви обое заслужили найлютiшоi кари. Ви зрадили нашим степовим звичаям, служили киiвським князям, убивали родовичiв хана Туглiя! За те вас потрiбно було б розiпнути на уруських хрестах!.. Але у вас е одна можливiсть залишитися в живих…

Аяп облизнув пошерхлi губи.

– Яка, хане?

– Якщо ви обидва будете служити менi!

– Як саме?

– Аяпе, тебе я зараз вiдпущу – i ти поiдеш додому, в Торцьк… Там станеш моiми вухами i моiми очима! Зрозумiв?

– Не зовсiм, хане.

– Ти будеш винюхувати, як пес, бiля хана Кунтувдея все, що менi цiкаво буде знати, а найперше – коли, куди i якими силами киiвськi князi готуватимуть похiд. До тебе таемно приiздитиме мiй посланець, вiн покаже тобi ось таку тамгу, – Кончак вийняв з кишенi шкiряний кружок з зображеною на ньому собачою головою мiж двома перехрещеними стрiлами, – розповiсть про твого сина Куна, а ти йому розповiси все, що до того часу вивiдаеш…

– А мiй син?

– Кун залишиться заручником.

– О боги! Клянусь, хане, я буду вiрний тобi, як пес! – вигукнув Аяп.

– Вiдслужиш вiрно три роки – я вiдпущу його… Але пам’ятай: його життя в твоiх руках!

– Можеш вiрити менi, хане! – гаряче запевняв Аяп.

– Ну?

– Знаю, що Куновi буде нелегко, залишаеться вiн у неволi i стерегтимуть його пильнiше, нiж iнших бранцiв. Тож хоч годуй його, хане, як слiд… А я вже постараюся!

– Ти розумний, Аяпе, – сказав Кончак i повернувся до Куна: – А ти що скажеш, хлопче? Хоча що б ти не сказав, це дiла не мiняе. Тебе справдi стерегтимуть пильно!

Кончак урвав мову. До них наближався хан Туглiй, а позад нього конюший вiв на поводi зготовленого в дорогу коня.

5

За Сулою вiйсько роздiлилося навпiл: Всеволод Чермний та чорнi клобуки попрямували до Киева, а Ігор з братом Всеволодом повернувся на пiвнiч у Сiверську землю.

Дорога стала легша: знову вдарив мороз i крижаним панциром скував рiки i талi води в степу. Однак Ігор не поспiшав, бо вiз iз собою чималий полон i визволених бранцiв.

За Ромном до нього пiдвели трьох смердiв-севрюкiв. Тi з плачем кинулися перед ним на колiна.