Князь Ігор

– Княже Ігорю! Княже Ігорю!…

– Чекайте, не всi гуртом… Звiдки ви? Що трапилося?

Наперед виступив старший, затряс кошлатою бородою, глухо вимовив:

– Княже, бiда!.. На Путивльську землю напав з вiйськом князь переяславський Володимир…

– Як напав? Що ти говориш? – Ігор сполотнiв. – Коли? Де вiн зараз?

– Пограбував села i городки, забрав худобу, збiжжя, вивiв чимало людей i пiшов у свою Переяславщину…

– А Путивль? Що з Путивлем?

– Путивль обминув. Побоявся, видно, затриматися пiд ним, бо залога там хоч i невелика, та зате вали високi i брама мiцна – нелегко взяти…

– Прокляття! – вигукнув Ігор.

– Так ось чому вiн вiдколовся вiд нас i поспiшно рушив назад! Захотiв вiдомстити менi! Не змiг половцiв пошарпати, то пошарпав Сiверську землю… Прокляття!

Князь Всеволод насупився, не знав, як йому бути. Володимир же – близький родич, брат дружини, княгинi Ольги. Як же у нього пiднялася рука на Сiверську землю, на волость Ігореву, на Ольговичiв?

Юний Володимир Ігоревич зблiд. Губи його тремтiли, на очах виступили сльози.

Ледве встиг одержати князiвство, як його пограбували. І хто? Не половцi, а руський князь, Рюрикович, як i всi вони!

Та найбiльше лютував Ігор. У душi вiн вiдчував, що й сам винен у тому, що сталося. Дозволив би Володимиру пiти попереду – i нiчого б цього не було. Переяславцi пошарпали б хана Туглiя, захопили б полон, табуни та узороччя половецьке i тепер, спокiйнi й задоволенi, поверталися б додому. А так… І все ж злiсть та образа на Володимира брала гору.

Мало що кому хочеться? В походi ж е старший – i його повиннi всi слухатись! Нинi верховенство в походi належало йому, а не Володимиру. Як же Глiбович мiг не послухатись його, а тим бiльше напасти на його волость? За вiщо? Нi, вiн так цього не залишить! Не подаруе йому ганьби й кривди! Вiдомстити! Вогнем i мечем пройтися по Переяславськiй землi, щоб знав, хлопчисько, як зачiпати Ігоря Сiверського, як кривдити Ольговичiв! Вони нiкому не прощали образи!

Серце його клекотало.

– Що будемо робити, братiе? – промовив зблiдлими устами.

– Як покараемо зухвальця?

Всi мовчали. Вирiшувати мав вiн. Вiн старший тут.

– Йдемо на Переяслав! – вигукнув Ігор. – Я не прощу Мономаховичу такого пiдступного нападу! Я покажу йому, як зачiпати сiверських князiв, як ставати на прю з Ольговичами! Я вiзьму приступом Переяслав i розорю його дотла! Всеволоде, ти пiдеш зi мною?

Той похмуро втупився в землю, насупив чорнi густi брови, випнув важке пiдборiддя.