Князь Ігор

Уже те, що сидiв за князiвським столом, було для нього неймовiрно високою честю, i вiн розумiв, що зобов’язаний таким до себе доброзичливим ставленням князя неабияким вiстям, якi вiн приносив, а також заступництву Славути i Самуiла. Не виключено, що й сам Святослав уподобав смiливого, розумного юнака i мав намiр використати його у своiх цiлях.

Зiйшовшись на тому, що похiд проти Кончака неминуче потрiбний, князi ще довго обмiрковували, як краще, коли, якими силами провести його, кого з князiв закликати до участi в ньому, яким шляхом iти – Залозним, тобто по лiвому березi Днiпра, по Днiпру на човнах чи по правому березi… А коли все було обговорено i розмова почала затухати, Рюрик гукнув жону i показав на стiл:

– Княгине, вели змiнити нам блюда!

Округлий вид княгинi розплився у веселiй усмiшцi, блиснули слiпучою бiлизною ii рiвнi бiлi зуби, заiскрилися чорнi очi, i вона з лукавинкою в голосi запитала:

– І жiноцтву можна приеднатися?

– Ну звичайно, люба, – вiдповiв князь Рюрик.

3

Тисяцький Шварн, немолодий, рудобородий чолов’яга з важкими олов’яними очима i крупним гачкуватим носом, влетiв у князiвську хоромину задиханий, засапаний, мовби за ним хто гнався. Ще з порога гукнув:

– Княже, бiда!

Володимир з княгинею Забавою i двома малими дiтьми сидiв за столом – снiдав. Ранкове сонячне промiння проривалося крiзь вузькi шибки високих вiкон i пустотливими зайчиками скакало по барвистих глазурованих плитках, якими було облицьовано стiни хоромини.

Смачний снiданок, веселе пустування дiтей, мила усмiшка красунi-княгинi, грайливi зблиски сонця – все це настроювало на мирний лад, тому переполошений вигляд тисяцького i його рiзкий окрик не вiдразу дiйшли до свiдомостi князя.

Вiн вiдклав ложку.

– Що там – половцi чи пожежа?

– Гiрше, княже! На Глiбiв напав Ігор з дружиною сiверською, спалив город i подiл, а людей посiк!

Володимир схопився. Обличчя його почало блiднути.

– Ігор? Де вiн тут узявся? Хто сповiстив про це?

Шварн плеснув долонями, гукнув у розчиненi дверi:

– Івашку, зайди! – i пояснив князевi: – Це глiбiвський закуп…[33 - Закуп – той, хто взяв у феодала позику («купу») i за це виконуе феодальнi повинностi.

]

До хоромини боязко вступив молодий дужий смерд у бiлих полотняних штанях та личаках, у потертому латаному кожушку, пiдперезаному обривком мотузка. Мнучи в руках облiзлу заячу шапку, схилив у поклонi скуйовджену кудлату чуприну.