Князь Ігор

– То треба вдарити на нього ранiш! Не дати йому змоги потоптати нашi села i городи! – вигукнув Всеволод Чермний.

– До цього я й веду… Закличемо всiх князiв – iз Киiвськоi, i з Сiверськоi, i з Волинськоi, i з Смоленськоi, i з Галицькоi земель – та спiльними силами i вдаримо!.. Похiд Ігоря не принiс вiдчутноi перемоги. Навпаки, принiс тугу й нещастя Руськiй землi. Кончак буде смiятися з нас, коли дiзнаеться, як закiнчився цей нещасливий похiд. Тож, щоб не смiявся, не радiв дочасно, ми зберемо всю силу Руськоi землi i погромимо його в половецьких степах!

– А коли ж вирушимо? – спитав княжич Володимир.

Святослав задумався.

– Щоб пiдготуватися як слiд, потрiбен час. Ми з Рюриком пошлемо гiнцiв до князiв, щоб прибули з дружинами до Киева на кiнець травня. А ти, Самуiле, – повернувся вiн до купця, що з Жданом сидiв у кiнцi столу, – як тiльки пiдсохне, вирушай у половецький степ. Вивiдай, де будуть цього лiта половецькi кочiв’я, якi намiри Кончака та Коб’яка.

Мусиш повернутися додому в останню недiлю травня. Якщо ж затримаешся, то ждатимеш нас бiля Переволочноi – там ми будемо переправлятися через Днiпро…

– Зрозумiв, княже.

– А твiй молодий друг Ждан, – вiв далi Святослав, – як я вже помiтив, кмiтливий хлопець. Я хочу послати його з листом до Ігоря… Треба висловити князю наше невдоволення ним i закликати до нового походу. Хай готуеться зi своею братiею!

– Хай готуеться! – погодився з думкою Святослава Рюрик.

– А я пошлю подiбного листа Володимировi Глiбовичу.

Ждан не сподiвався такого повороту подiй. Їхати вiд Любави куди б то не було, а особливо до Ігоря, який хтозна-як подивиться на втiкача, вiн не хотiв би. Та як заперечиш великому князевi?

Його замiшання помiтив боярин Славута.

– Княже, а чи зручно посилати Ждана? Вiн був конюшим Ігоря i втiк вiд нього з Глiбова, та ще й з князiвськими кiньми… Як би Ігор пiд гарячу руку…

Святослав перебив Славуту:

– Зручно.

Я це передбачив… Ждановi нiчого боятися. Якраз у нього буде добра нагода повернути князiвських коней, чесно розповiсти про все, як було, i виправдатися перед князем. Ігор гарячий, запальний, це всiм вiдомо, та разом з тим вiн чесний, тож зрозумiе, що Ждан iнакше вчинити не мiг… А я з свого боку замовлю слово.

Ждан мовчки вклонився. Втручатися в розмову князiв вiн не смiв.