Князь Ігор

Знаючи, що половцi об’еднуються, щоб спiльними силами рушити на Русь, затiяли котору, що може перерости в шалену братовбивчу вiйну! Ми повиннi подумати, братiе, що зробити, щоб запобiгти цьому лиховi…

– А також, як запобiгти нападовi Кончака, – додав Рюрик i, повернувшись до вiкна, де сидiло жiноцтво, гукнув: – Княгине, ти б повела гостей до себе та показала, як навчилися вишивати нашi доньки. У Марii Василькiвни е нежонатi сини – дивись, княгиня сватiв зашле!

Анна зрозумiла, що чоловiки хочуть залишитися самi, i повела княгинь на свою половину.

А князi, зручнiше всiвшись за столом, почали обмiрковувати становище, що склалося в пiвденноруських князiвствах внаслiдок несподiваноi вiйни мiж Володимиром та Ігорем.

– Зiбрати снем[32 - Снем – з’iзд князiв.], – запропонував Всеволод Чермний, – i на ньому помирити iх!

– А якщо вони не помиряться? Або лише вдадуть, що помирилися? – заперечив його брат Володимир. – І та iскра таемно тлiтиме i далi, аж поки знову не спалахне!

– То силою змусити! – вигукнув молодий княжич Олег.

Рюрик усмiхнувся:

– Силою! Щоб повернулося старе? Щоб знову розгорiлася на Руськiй землi мiжусобиця мiж Ольговичами i Мономаховичами? Нi, краще обiйтися без сили… Ми не повиннi забувати iншоi загрози – половецькоi. Ще нiколи половцi не були такi згуртованi i такi сильнi, як тепер! Якщо мiж князями спалахне явна ворожнеча та переросте у справжню вiйну, яку ми з князем Святославом розумом погасили кiлька лiт тому, то половцi неодмiнно скористаються такою щасливою для них нагодою i нападуть на Русь.

І Бог вiдае, чим це може скiнчитися…

– Якщо князi дозволять слово мовити… – подав голос боярин Славута.

– Говори, Славуто, говори, – кивнув головою заклопотаний Святослав.

– Князь Рюрик правильно мислить: Ігоря з Володимиром не силою, не зброею треба мирити, а добрим словом. – Славута обвiв поглядом своiх ясних очей присутнiх i, не почувши заперечення, повiв далi: – Однак боюся я, що нелегко це буде зробити. Обидва вони молодi, гарячi, честолюбнi… Мабуть, найкращий вихiд – закликати обох до нового походу, якщо такий передбачаеться, щоб спiльна мета поеднала iхнi серця.

Святослав на знак згоди хитнув головою.

– Я так гадаю: не ждати, поки Кончак, Кза i Коб’як об’еднаними силами вдарять на Киiв чи Переяслав. Зимовий наскок ханiв Кончака i Туглiя – то лише розвiдувальний похiд. Кончак почав нищити городи по Сулi, i тепер йому вiдкритий шлях у глиб Руськоi землi.