Князь Ігор

Усi живi й здоровi… А про князя Ігоря i зовсiм нiчого сказати, бо далеко його земля Сiверська…

– Пай-пай, а скажи менi, урусе, яка весна була у вашiй землi? Чи багато снiгу було i чи й досi повiнь держиться на рiках? Мабуть, нелегко тобi було добиратися сюди? Броди ще не обмiлiли?

Самуiл внутрiшньо здригнувся. Так ось якi намiри виношуе Коб’як! Вичiкуе слушного часу, щоб напасти на Русь! І здоров’я князiв, i як перезимувала худоба, i броди на рiках – усе це його цiкавить тому, що хоче знати, коли розпочати похiд i яка здобич там чекае на нього! І хто i з якими силами може виступити проти степовикiв.

Не подаючи виду, що проник у таемнi задуми хана, Самуiл спокiйно вiдповiв:

– Рiки у нас i влiтку повноводi, а зараз усi вийшли з берегiв. Я не знайшов жодного броду. Переправлялися на плотах. Тому й добиралися в Половецьку землю цiлий мiсяць. А звичайно ж тут ходу два тижнi.

– А може, вода вже спала?

– Не думаю. Ворскла розлилася, як море. А на нiй ми були всього три-чотири днi тому…

– Ойе, ойе, дякую тобi, Самуiле, за приемну розмову, – сказав поважно Коб’як.

– Тепер я хочу познайомити тебе з моiми родичами – ханами половецьких племен. Вони пригодяться тобi, коли ти поiдеш по наших улусах, щоб продати своi товари… Ось по праву руку вiд мене сидять хани – мiй тесть хан Турундай, далi хан Осалук, хан Барак, хан Тетiя, хан Ізай Белюкович, хан Тарг… По лiву руку – хан Бокмиш, хан Данило, хан Содвак Кулобицький, Корязь Калотанович, Турсук, Башкорт, Єксна, Алак…

Хани по черзi, коли Коб’як називав iх, кивали головами i приязно усмiхалися.

Самуiл теж усмiхався, а самого гризла досада: скiльки iх тут зiбралося! Чи не на вiйськову раду? І кожен жде подарунка! Чи й залишиться що на продаж? І чи здобудуть вони зi Жданом для князя Святослава таку вiстку, яка б по значенню переважила цi витрати?

Вiн прикидав у думцi, коли iх обдаровувати – зараз чи тодi, як навiдаеться в улус кожного з них? І вирiшив не поспiшати. А може, не до кожного доведеться заiхати?.

.

– Я радий зазнайомитися з такими поважними ханами, – сказав вiн уголос. – Вашi славнi iмена давно вiдомi на Русi. Бо хто ж не знае хоробрих воiнiв, якi не раз копитами своiх бойових коней топтали ниви пiд Киевом, Переяславом та Чернiговом! Але чи не краще нам жити у мирi, у дружбi? Ось зараз мир – i я привiз вам багато рiзних товарiв. А коли б вiйна була – чи посмiв би, чи привiз би?

– Ойе, ойе, – погоджувалися хани.