Князь Ігор

Також знав Ждан, що Кончак мав велику силу серед половцiв, бо зумiв зброею, хитрiстю, пiдкупом та умовляннями пiдбити пiд свою руку або поставити собi в залежнiсть багато половецьких родiв i племен, якi кочували на широкому просторi мiж Волгою, Днiпром та Азовським морем. Навiть сильний, гоноровитий хан Кза, що сам намагався очолити так званих «диких» половцiв, котрi кочували пiвнiчнiше, зрештою був змушений визнати зверхнiсть Кончака.

Ждан вiдчував, як терпнуть у нього ноги i щось болюче давить у грудях. Все пропало! В одну мить розвiялися його надii на визволення.

Замiсть того, щоб перейти Сулу i ступити вiльною людиною на рiдну землю, про яку мрiяв довгi роки i до якоi добирався так важко, з такими труднощами, вiн знову стоiть ось нiкчемним рабом, невiльником перед самим ханом Кончаком, i той зi злорадiсною усмiшкою на устах, граючись ним, як кiт мишею, жде на його вiдповiдь.

– Я Ждан, – видавив iз себе потерплими губами юнак, – урус.

– Судячи по слiдах, на якi ми випадково натрапили сьогоднi вранцi, ти iдеш з Половецькоi землi… Ти був там у полонi?

– Так.

– Де?

– У Секен-бея, що з племенi хана Кзи.

– Ти добре розмовляеш по-нашому…

– Я жив серед половцiв три лiта.

– Ось як! Справдi, за такий час можна навчитись! – погодився Кончак i, помiтивши на вогнищi перепалений кiстяк людини, запитав: – А то хто?

– То мiй батько… Ми разом тiкали. Вiн захворiв у дорозi i вночi помер.

– Ви з батьком смiливi люди. Не кожен зважиться взимку тiкати через безлюднi заснiженi степи…

– Краще смерть, нiж неволя!

– Ой-бой! Я бачу, смiливiсть i досi не покинула тебе.

Але ж тепер ти знову невiльник, раб!

– Тепер менi однаково… Ви уб’ете мене?

Кончак усмiхнувся. З-пiд покритого iнеем вуса блиснули мiцнi бiлi зуби. Ця посмiшка трохи скрасила його тверде суворе обличчя.

– Нi, не вб’емо. Для чого вбивати? Ми ще не ступили на Руську землю, а вже взяли здобич. Це добра прикмета!.. Ти був полонеником хана Кзи, тепер будеш моiм!.. А от якщо спробуеш тiкати, тодi я накажу ослiпити тебе або й стратити.

Зрозумiв?

– Зрозумiв.

– Зараз тобi дадуть свiжого коня, бо твоi такi загнанi, що годяться тiльки на м’ясо… Будеш у походi при менi – товмачем, а також помагатимеш кухарю, доглядатимеш коней. Добре служитимеш – матимеш достатньо iжi, хитруватимеш – будеш битий!

На знак того, що й цi слова дiйшли до нього, Ждан кивнув головою.

Тут же на мовчазний погляд хана молодий курт[8 - Курт – вовк, вовками також називалися охоронцi хана.