Сестра Керрі

Що там, в усiх цих величезних спорудах? Отi дивнi машини й велетенськi пiдприемства – чим вони зайнятi? Маленька майстерня каменотеса в Колумбiя-Сiтi, де оброблялися невеликi плити мармуру на чиесь замовлення, була зрозумiла. Але неозора територiя якоi-небудь каменеобробноi корпорацii з чисельними пiд’iзними колiями, вантажними платформами, iз доками на березi, височезними пiдйомними кранами вгорi, – це видовище було надто незбагненне для маленького свiту, де вона досi жила.

Такi ж незрозумiлi були величезнi залiзничнi депо i щiльнi ряди пароплавiв на рiчцi.

Або колосальнi фабрики, що простяглися понад берегом. Крiзь розчиненi вiкна виднiлися постатi чоловiкiв i жiнок у робочих фартухах, що хутко снували туди й сюди. А ще – таемничi довгi вулицi. Що там, за стiнами будинкiв? Особливо загадковими здавалися просторi контори, там вочевидь працюють дуже поважнi особи. Люди, що мають стосунок до цих контор, уявлялися iй тiльки за пiдраховуванням грошей. Вони ходять в розкiшному одязi, iздять в екiпажах. Чим вони займаються? В чому полягае iхня робота, яка мета всього цього? Про все це вона мала надто невиразне уявлення. Довкола все було таке дивне, неозоре, недоступне, що вона зовсiм зневiрилась, i серце в неi закалатало при самiй думцi про те, щоб тiльки лише переступити порiг одного з цих велетенських пiдприемств. І як же попросити якоiсь роботи, щось таке, що вона могла б робити?

Роздiл III

Ми шукаемо щастя. Чотири з половиною долари на тиждень

Перейшовши на той бiк рiчки, в район оптових фiрм, Керрi стала озиратися: в якi ж дверi увiйти? Розглядаючи широкi вiкна i солiднi вивiски, вона помiтила, що на неi вже звертають увагу, здогадуються, що вона шукае роботи.

Їй ще нiколи не доводилося цим займатись, i вона раптом вiдчула, що вся ii смiливiсть випарувалася. Щоб позбутися докучливоi нiяковостi, вона прискорила ходу i набрала байдужого вигляду, – на ii думку, так мае поводитись людина, що йде в якiйсь певнiй справi. Проминула багато фабрик i оптових контор, не заглянувши в жодну. Нарештi, пройшовши кiлька кварталiв, Керрi зрозумiла, що так нiчого не здобрiе, i знов почала озиратися. Незабаром вона побачила великi дверi, якi невiдь-чому привернули ii увагу. На дверях красувалася мiдна дощечка, а над усiм здiймався шести- чи семиповерховий вулик. «Можливо, тут потрiбнi робiтницi?» – подумала Керрi i перетнула вулицю, намiряючись увiйти. Вона угледiла за вiкном юнака в сiрому картатому костюмi.