Сестра Керрі

Велике мiсто сповнене усiляких згубних принад, куди небезпечнiших, анiж якийсь спокусник. Тут задiянi такi могутнi сили, що збуджують найтоншi емоцii, ваблять нездоланними спокусами мiськоi культури. Сяйво тисяч вогнiв дiе не менш гiпнотично, нiж палкий блиск закоханих очей. Ота круговерть для недосвiдченоi дiвчини спричиняе приголомшливий вплив, не пiдвладний людинi. Розмаiття звукiв, вирвисько життя у велетенському нагромадженнi людських вуликiв – усе це бентежить, хвилюе. І скiльки звабного може все це нашепотiти в беззахисне дiвоче вухо.

А поруч – нiкого, хто б пояснив, порадив, застерiг! Не знаючи того, що криеться за слiпучою завiсою, людина часто потрапляе в тенета, бо ота музика присипляе, ослаблюе або й геть руйнуе, здавалось би, такi мiцнi принципи доброчестя.

Керолайн, себто «сестра Керрi» – так нiжно називали ii вдома, ще була надто нерозвинена, щоб спостерiгати й аналiзувати. Молодостi властивий егоiзм, правда не надмiрний. Сповнена юних мрiй, iз вродженою кмiтливiстю в очах, гарненька своею молодiстю, хоча й малопомiтна, вона, немов нерозквiтла уповнi квiтка, становила отой зразок американки середнього класу в третьому поколiннi, що колись переселились в Новий свiт.

Книжки ii геть не цiкавили, – то було надто складно – опановувати мудрiсть за сiмома печатями. Мистецтва кокетування Керрi ще не засвоiла, не навчилася грацiозно вiдхиляти голiвку, руки були незграбнi, а нiжки, хоч i маленькi, ступали важко. Однак iй хотiлось справляти гарне враження, вона гостро вiдчувала життя, але понад усе прагла вирватися iз убогого iснування…

Дiвчина вже поповнила ряди хоробрих завойовникiв, що вирушали на розвiдку, мрiючи пiдкорити таемниче мiсто, плекаючи зухвалi мрii про те вiддалене майбутне, коли це мiсто схилиться до ii нiг.

– Чи не правда, це – один з найчарiвнiших курортiв у всьому штатi Вiсконсин? – промовив хтось у неi над вухом.

– Невже? – вiдгукнулась вона збуджено.

Поiзд саме вiдiйшов вiд станцii. Керрi ще ранiше завважила позад себе якогось мужчину. Його погляд спинився на ii пишному волоссi, вона чула, як вiн нетерпляче роззираеться на своему сидiннi.

Невже нею зацiкавились? Дiвоча стриманiсть i почуття доброчесностi диктували: нiякоi фамiльярностi з чужими мужчинами. Але вiн був такий привабливий, а ще ота упевненiсть вiд чималого досвiду i звичних перемог. Тож дiвчина вiдповiла.

Вiн, спершись на спинку ii сидiння, трохи нахилився вперед, продовжуючи чемну розмову:

– Авжеж, для жителiв Чикаго це чудовий курорт.