Сестра Керрі

Повiтря було насичене важким запахом шкiри, але Керрi на це не зважала. Почувала на собi погляди iнших, i ii непокоiло, що вона, мабуть, працюе не досить швидко.

А якось, коли вона не так вставила шмат шкiри в затискач i безпорадно смикала його, чиясь велика рука раптом з’явилася перед ii очима i поправила затискач. Це був майстер. Серце Керрi забилося так швидко, що вона нiчого вже не помiчала перед собою.

– Пускайте ж машину! – поквапив майстер. – Не затримуйте весь ряд.

Почувши це, Керрi отямилась. Схвильована, ледве дихаючи, вона продовжувала працювати i перевела подих тiльки тодi, коли тiнь за спиною зникла.

Минав час, i в примiщеннi стало задушливо. Керрi хотiлося ковтнути води чи свiжого повiтря, але вона не насмiлювалась зрушити з мiсця. Табурет не мав нi спинки, нi пiднiжки, iй було дуже незручно сидiти. У неi страшенно нила спина. Вона мостилася так i сяк. Але це не допомагало, i вона все бiльше стомлювалася.

– Ти можеш працювати навстоячки, – без зайвих церемонiй порадила iй сусiдка.

Керрi з вдячнiстю поглянула на неi.

– Я, мабуть, таки встану, – сказала вона.

Пiдвiвшися зi свого мiсця, вона якийсь час працювала так, але було ще важче. Вiд того, що доводилося повсякчас нахилятись, занiмiли спина i плечi.

Окрiм того, оточення справляло на неi прикре враження. Вона не насмiлювалась оглядатися, але крiзь клацання машин до неi долiтали окремi грубi жарти, теревенi.

– Ти бачила вчора Гаррi? – спитала свою сусiдку дiвчина злiва.

– Нi.

– Ти б подивилась, який на ньому був галстук! Хе-хе, просто красень!

– Тс-с! – промовила друга, нахиляючись над роботою.

Перша принишкла i набрала поважного вигляду. Майстер повiльно йшов уздовж ряду, пильно стежачи за кожною. Щойно вiн вiддалився, балачка вiдновилась.

– Чуеш… – знову почала дiвчина злiва. – Знаеш, що вiн сказав?

– Звiдки менi знати…

– Вiн сказав, що позавчора вистежив мене з Еддi Гаррiсом у «Мартiна».

– Отакоi!

Обидвi захихотiли.

Хлопець з рудуватою розпатланою чуприною пробирався помiж рядiв, човгаючи ногами, а лiвою рукою притискаючи до себе кошика з обрiзками шкiри.

– Не чiпай! – скрикнула вона сердито. – Причепа!

У вiдповiдь вiн тiльки вишкiрив зуби i сплюнув: «Кривляка!» Вона сердито глянула йому вслiд. Чемним його нiяк не можна було назвати.

Керрi уже ледве могла всидiти на мiсцi. Ноги в неi занiмiли, нестерпно хотiлося встати i хоч потягнутись.