Сестра Керрі

Цей чудовий куточок Чикаго вiдзначався уже тодi свiжим повiтрям i зеленим килимом газонiв. Загальний краевид тiшив око. Вiкна вiтальнi виходили в парк, на галявину, вже пожовклу i суху, де в кущах заховалось маленьке озерце. Над голим вiттям дерев, що гнулися пiд зимовим вiтром, височiв шпиль конгрегацiональноi церкви, а вдалинi виднiлися дзвiницi ще кiлькох.

Кiмнати були обставленi з комфортом. Пiдлогу вiтальнi вкривав дорогий брюссельський килим темно-червоних i лимонних вiдтiнкiв. Жардиньерки були з пишними, екзотичними квiтами.

Простiнок мiж вiкнами займало велике трюмо. В одному кутку стояла широка, м’яка кушетка, оббита зеленим плюшем. Навколо були розставленi крiсла-качалки. Додайте до цього кiлька картин, килимкiв, фiгурок та iнших дрiбних прикрас, i перед вами постане вся обстановка цього гнiздечка.

У спальнi, що мiстилась напроти, стояв комод, який Друе купив для Керрi. У гардеробнiй шафi висiло чимало гарного вбрання – стiльки у Керрi не було нiколи в життi! І все дуже iй личило.

Третя кiмната могла слугувати кухнею. На прохання Друе там обладнали невелику переносну газову плиту, щоби можна було готувати легкi снiданки з устрицями i всякi його улюбленi закуски. Певна рiч, була й ванна. Квартира була затишна, з газовим освiтленням, iз калориферним опаленням, iз невеличким камiном, обкладеним азбестом, – дуже приемне вдосконалення, що тодi тiльки починало входити в моду. Завдяки дбайливостi Керрi i властивiй iй любовi до порядку, це кубелечко було дуже затишне й привабливе.

Вона жила, дуже мило влаштувавшись, не знаючи тих турбот, якi ранiше так гнiтили ii. Але постали турботи зовсiм iншого, морального порядку. Взагалi всi умови ii iснування так змiнилися, що то вже нiби була й не вона, а iнша iстота. Зазираючи в дзеркало, вона бачила нову Керрi, значно вродливiшу, нiж ранiше. Зазираючи в свою душу, що була теж дзеркалом, створеним i з ii власних поглядiв, i з чужих, вона також бачила нову Керрi. І ця нова Керрi ii тривожила. І вона застрягла в нерiшучостi мiж двома цими образами, не знаючи, якому вiддати перевагу.

– Ти справжня красуня! – захопливо вигукував Друе.

Вона дивилась на нього, i в ii широко розплющених очах свiтилося вдоволення.

– Та ти, мабуть, i сама це добре знаеш, – додавав вiн.

– Ах, я нiчого не знаю, – вiдповiдала вона. Але була в захопленнi, що вiн про неi такоi думки. І вагалась: чи вiрити, чи нi, але вiрила, тим бiльше, що в душi з цим погоджувалась.