Сестра Керрі

По сутi, ми – тi ж самi комахи, породженi теплом i неспроможнi iснувати без нього.

У такi тоскнi сiрi днi таемний голос знову прорiзався з глибин, але звучав все слабкiше й слабкiше.

Думки Керрi не були уповнi зайнятi цими внутрiшнiми переживаннями. Вона не належала до людей замкнутих. Їi розумовi бракувало тiеi допитливостi, яка допомагае усвiдомити певну iстину. Не бачачи виходу з лабiринту непослiдовностей, куди завела ii думка, вона просто припиняла думати над такими складними питаннями.

Друе поводився зразково як для такоi людини. Вiн не скупився на витрати, всiляко прагнув розважати Керрi. А коли виiжджав у справах, то брав ii з собою. Часом вона лишалася сама на два-три днi, якщо вiн iхав кудись неподалiк. Але найчастiше вiн бував з нею решту часу.

– Знаеш, Керрi, – звернувся вiн до неi якось уранцi, невдовзi пiсля того, як вони цiлком облаштувалися на Огден-сквеpi. – Я запросив одного приятеля, Герствуда, провести з нами вечiр.

– А хто вiн такий? – стурбовано спитала Керрi.

– О, це чудова людина! Вiн – управляючий у Фiцджералда i Моя.

– А що воно таке?

– Це найкращий бар у мiстi, дуже вишуканий.

Керрi була в замiшаннi. Що сказав Друе про неi? Як iй триматися з ним?

– Не турбуйся, – сказав Друе, вгадуючи, що ii бентежить. – Вiн нiчого не питатиме. Ти для нього тепер мiсiс Друе.

У тому, як вiн це сказав, Керрi вiдчула щось дошкульне. На жаль, Друе не вiдзначався делiкатнiстю.

– То чому ж ми не одружимося? – спитала вона, з прикрiстю згадуючи його неодноразовi обiцянки.

– Одружимось! – запевнив вiн. – Дай лише владнати певну справу.

Вiн торочив про неiснуюче нерухоме майно, яке буцiмто забирало в нього купу часу i тому позбавляло його свободи дiй в особистому життi.

– Ось у сiчнi повернуся з Денвера, i тодi уладнаемо все.

Керрi сприймала цi обiцянки, як можливiсть надiятися, як бальзам для свого сумлiння. Якщо це станеться – все буде гаразд, i ii вчинок знайде виправдання.

Але Керрi не була по-справжньому закохана в Друе. Вона була розумнiша за нього i починала, хоч ще й невиразно, розумiти його вади. Якби не це, якби вона неспроможна була жорстко судити й критикувати його, ii становище було б незрiвнянно гiрше. Сильне почуття до нього було б для неi справдi лихом. Вона весь час мучилася б у тривозi, що вiн не досить мiцно ii любить, перестае нею цiкавитись, або покине ii, i вона залишиться без опори.