Сестра Керрі

Зайти в цей розкiшний пiд’iзд, який навiть нi з чим порiвняти, ввiйти грацiозно, як отi багатi, – о, як швидко зник би ii смуток i водномить ущух бiль в душi! Вона все вдивлялась, захоплювалась i мрiяла, вiддаючись тоскному бажанню. А неспокiйний, солодкий голос спокуси нашiптував iй щось.

– Отакий дiм би мати… – промовила мiсiс Гейл мрiйливо. – Як було б чудово…

– А кажуть, нiби на свiтi немае щасливих людей, – озвалась Керрi.

Вона стiльки чула лицемiрних мiркувань про лисицю й недозрiлий виноград!

– А проте я помiчаю, що люди в отих розкiшних особняках якось миряться зi своiм «нещасливим» становищем! – iронiчно зауважила мiсiс Гейл.

Повернувшись до свого помешкання, Керрi була прикро вражена iх скромнiстю в порiвняннi зi щойно баченим. Вона добре розумiла: це лише три невеличкi, бiльш-менш пристойно вмебльованi найманi кiмнатки. Вона тепер порiвнювала iх не з тим, що мала колись, а з тим, що недавно споглядала. Пiд’iзди пишних особнякiв усе ще сяяли перед ii очима, звук колiс розкiшних екiпажiв ще бринiв у вухах.

Хто такий, зрештою, Друе? А вона, що таке вона?

Сидячи бiля вiкна, вона все мiркувала над цим, гойдалась у крiслi-качалцi, погляд ii блукав освiтленим лiхтарями парком, там, де мерехтiли вогнi будинкiв на авеню Уоррен i авеню Ешланд. Керрi була надто збуджена i не хотiла iсти. Отак сидiла вона, гойдалася в задумi у крiслi, щось наспiвувала. Пригадувалися забутi мелодii, i вiд цих звукiв ще болючiше стискалося серце. Тоскний неспокiй охопив ii, а ще – вервечка спогадiв.

Їй ввижалася то кiмната в батькiвському домi в Колумбiя-Сiтi, то раптом – особняк на набережнiй, вишукане плаття якоiсь дами, то ще якесь яскраве видовище. Туга все дужче огортала ii, до неi домiшувались якiсь непевнi мрii. Невже так сидiтиме вона, безнадiйно самотня, всiма покинута й забута? Вона ледве стримувала сльози. Спливав час, а вона все наспiвувала щось, сидячи в сутiнках бiля вiкна, не розумiючи того, що у неi е все, чого тiльки можна побажати.

Керрi все ще була пригнiчена, аж раптом покоiвка сповiстила, що у вiтальнi мiстер Герствуд, вiн хоче бачити мiстера i мiсiс Друе.

«Схоже, не знае, що Чарлi поiхав», – збентежилася Керрi.

Вона всю зиму майже не бачила цього джентльмена, але не забула про нього. То те, то iнше зринало в ii пам’ятi – вiн справив на неi дуже сильне враження. Керрi кинулася до дзеркала – який у неi вигляд? Але, огледiвши себе, заспокоiлась i спустилась до вiтальнi.