Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Майстер мiркуе про замовника, що збираеться розчиняти отруту в шампанському. Згiдно з його побажаннями складена ii формула. Їi збройна симфонiя. В пiнистих напоях вона розгорне своi властивостi до граничних значень. Вона крокуватиме акордами погибелi неквапно i невiдворотно, даючи вiдмiченому смертю день за днем вiдчувати в собi оманливу повноту життя, ходити до спортзалу, вiдвiдувати коханку, будувати плани щодо майбутнього. Отрута стане послом нiчноi богинi, ii напруженням у наiвних джерелах життя, ii чорним ангелом, мечем ii кристалiчноi влади над м’якими, мiнливими та самобутнiми формами.

Зрештою, вирiшуе Майстер, у процесi повiльного отруення завжди можна знайти i шаманський спадок, i вiдзвуки древньоi магii, i темнi модифiкацii метафiзики. Було б бажання.

От лише це шампанське…

«В отруеннi iгристих вин присутня певна пошлiсть», – навiдуе Майстра бiчне мiркування.

Зазвичай йому байдуже до замовникiв, iхнiх манiй, фантазiй та намiрiв. Але цього разу клiент викликае в нього неприемне (кисле – визначае вiн) передчуття.

Нав’язливе передчуття, рiдне тим його хмарним снам, де над темними смердючими башнями кружляють чи то здоровеннi клаптi горiлого паперу, чи то крилатi рептилii минулих епох. Передчуття наче пiдсилюе бiль у спинi.

«Пошлiсть неминуче створюе тiнi, – продовжуе мiркувати Майстер. – Невже породжена цим замовленням тiнь впала на мою високоточну зброю?»

І чи може бути тiнь чорнiшою за чорне?

А якщо може, то звiдки у пошлостi стiльки пекельного ресурсу?

Вiн вiдчувае кисле на яснах, пiд язиком i в кутиках губ, перемагае бажання покласти пiд язик шматок бiлого шоколаду (два, три шматки, наповнити тим шоколадом рот).

Наливае собi ще коньяку, запалюе додатковi палички на вiвтарi богинi. Вiн думае, що занадто ризикуе, особисто спiлкуючись з кислими персонажами, думае про те, що на дорозi його успiхiв тихо й непомiтно подорослiшала пастка недбалостi.

Реальна пастка. Справжня. Правильна. Вже не кисла, а гiрка купоросною гiркотою. Так вiн ii вiдчувае, дивуючись вiдсутностi страху.

«Це, радше за все, вiкове. Як i пошуки якихось там тiней на досконалому», – вирiшуе вiн.

Бiль у попереку гострiшае. Без отрути його не вгамувати.

1

Пiсля урагану лiтнiй парк нагадуе калiчного дiда. Переламанi дерева пахнуть камфорою, грибами i лiкарськими настоянками. Стовбурчиться i в’яне розщеплена деревина, шелестить мотлох. У повiтрi, наче незримi пасма туману, блукають згущення i хвилi неспокою.