Казки

Хлопець почував себе цiлком залежним вiд ставлення до нього «добрих людей». Усi, хто для нього щось робив, i тi, хто нiчого не робив, повчали його, кожен хотiв, щоб Андерсен дослухався тiльки до його порад i йшов тим шляхом, який вони для нього намислили. До його перших лiтературних спроб бiльшiсть його знайомих поставилася як до заняття, на яке не варто марнувати час.

Але, на щастя, серед багатьох нових знайомих були i щирi розумнi люди, якi розумiли, що Андерсеновi передусiм треба вчитися, що вiн, з його здiбностями, мусить мати вищу, унiверситетську освiту, а не якiсь випадковi елементарнi знання.

Шiстнадцятилiтнього Ганса влаштували в гiмназiю в невеличкому мiстi Слагельсе.

Директор театру в Копенгагенi Коллiн виклопотав для нього стипендiю i сам стежив за навчанням Андерсена. З того часу Коллiн i вся його родина стали найближчими людьми для Андерсена, хоча самi вони, статечнi, розсудливi i спокiйнi, часто i не розумiли поетичноi, вразливоi натури юнака.

Скiльки ж приниження i гiркоти довелося зазнати шiстнадцятилiтньому юнаковi в гiмназii! Але нехай вiн сам розкаже про це: «У гiмназii мене посадили з маленькими хлопчиками у другий клас. Адже я, по сутi, нiчогiсiнько не знав. Я був схожий тепер на вiльну пташку, посаджену в клiтку. Бажання до навчання у мене було велике, але давалося воно менi важко. Становище мое можна було порiвняти зi становищем людини, яка не вмiе плавати, а ii кинули в море.

Йшлося про життя i смерть, i я з усiх сил боровся з хвилями, що загрожували потопити мене: одна хвиля називалася математикою, друга – граматикою, третя – географiею i т. iн. Я захлинався i боявся, що менi нiколи не пощастить виплисти. То я перебрiхував iмена, то переплутував назви, то задавав неймовiрнi запитання, якi не задасть хоч трохи розвинений школяр. Директор наш, взагалi великий насмiшник, звiсно, знайшов у менi пiдходящу мiшень i врештi зовсiм залякав мене».

Коли перечитуеш листи Андерсена тих рокiв, стае до нестями шкода бiдного юнака. Як вiн старався! Вiн сидiв днi i ночi над пiдручниками i не тiльки наздогнав, а й перегнав решту учнiв. Вiн прекрасно писав шкiльнi твори, любив лiтературу, iсторiю, проте директор прискiпувався до кожного його слова.

Дивний це був учитель i вихователь. Власне, цьому причепi i невдасi щонайменше слiд було обирати своею професiею виховання молодi.