Казки

Треба було мати велику вiру в життя i невичерпне прагнення до знання, якi мав Андерсен, щоб перенести глумлiння, знущання i щоденнi кпини цього «вихователя». В той же час директор писав Коллiну, що Андерсен дуже стараеться, робить великi успiхи i, безумовно, заслуговуе тих турбот, якi мае з боку своiх друзiв. Коллiн одержував цi листи i радiв за Андерсена. Але бувало, що того ж дня приходив лист вiд Андерсена, сповнений розпачу, бо директор не тiльки нiколи не хвалив його, а навпаки, виставляв на посмiховисько перед усiм класом.

Андерсен уже давно писав вiршi, але приховував це вiд директора, мов якийсь злочин. Та й друзi i знайомi – всi радили йому не думати про себе як про поета i покинути це заняття. «Будь ласка, не думайте, що ви поет, – писала одна лiтня жiнка, яка досить спiвчутливо ставилася до нього. – Ну, що б ви сказали, коли б я раптом уявила себе майбутньою iмператрицею бразильською? Це було б божевiллям, але так само безглуздо i з вашого боку уявляти себе поетом!»

Андерсен страждав вiд такого нерозумiння.

Нехай хоча б хтось пiдтримав тодi його творчi поривання, i це б осяяло i зiгрiло все його життя. Це був найважчий, найгiрший час у життi письменника.

Нарештi один з учителiв, бачачи, в якiй моральнiй скрутi перебувае юнак, поiхав у Копенгаген i розповiв про все Коллiну.

Андерсен переiхав до Копенгагена i пiсля пiдготовки у приватних учителiв витримав iспит в унiверситет…

І далi шлях Андерсена був нелегкий. Бiльшiсть датських поетiв i письменникiв дивилася на юнака, який вийшов з простого народу, з погордою, довго не визнавали його таланту, замовчувала твори або нещадно iх критикувала.

«Все хороше в менi затоптували в багнюку», – згадував вiн сам.

Та попри все, серце Андерсена було сповнене любовi, доброзичливостi до людей, до всiх, хто його оточував. Вiн скрiзь жадав знайти хороше, бачив красу там, де ii нiхто не помiчав.

Першими його творами були нариси про мандрiвки, роман «Імпровiзатор» та iншi. Але справжньоi слави зазнав письменник, коли вийшли його першi казки: «Кресало», «Принцеса на горошинi», «Русалочка».

Про них заговорили скрiзь. А коли вiн написав «Гидке каченя», знайомi i незнайомi письменника ураз збагнули, що в цiй казцi знайшло вiдображення його власне життя, i деякi «друзi» цiлком легко пiзнавали себе в образi курки, кота та iнших.

Твори Андерсена, особливо його прекраснi казки, перекладалися рiзними мовами, про нього заговорили i у Францii, i в Англii, i в Нiмеччинi.