Нетерпіння серця

Старий знiяковiло (йому соромно передi мною) нахиляеться до неi:

– Але, дитино моя… ти справдi думаеш, що доктор Кондор…

Вiн одразу ж замовкае, адже губи Едiт починають тремтiти, тонкi нiздрi трiпочуть. Тодi ii губи теж так тремтiли, згадую я, i вже боюся нового нападу, але вона раптово червонiе i зговiрливо бурмоче:

– Ну, добре, я пiду. Хоча все це нi до чого, абсолютно нi до чого… Вибачте, пане лейтенанте, сподiваюся, ви скоро знову завiтаете до нас.

Я вклоняюся i збираюся попрощатися.

Але вона вже знову передумала.

– Нi, залиштеся з татом, доки я вiдмарширую.

Вона наголошуе на словi «вiдмарширую» так рiзко й уривчасто, нiби це погроза. Потiм вона бере зi столу маленький бронзовий дзвiночок i дзвонить; лише пiзнiше я помiтив, що в цьому домi на всiх столах були пiд рукою такi дзвiночки, щоб вона будь-якоi митi могла кого-небудь покликати. Дзвоник дзвенить рiзко й пронизливо. Зразу ж з’являеться слуга, який непомiтно вийшов пiд час спалаху ii гнiву.

– Допоможи менi! – наказуе вона i вiдкидае хутряну ковдру. Ілона нахиляеться до неi i щось шепоче, але Едiт роздратовано перебивае подругу: – Нi, Йозеф допоможе менi лише пiдвестися. Я сама пiду.

Те, що вiдбуваеться потiм, жахливо. Слуга нахиляеться i добре завченим рухом бере пiд пахви легке тiло i пiднiмае його. Тепер, коли вона стоiть прямо, тримаючись за спинку крiсла, вона задирливо дивиться на кожного з нас по черзi, потiм хапае милицi, що лежали пiд ковдрою, спираеться на них i – цок-цок, тут-тук – йде хитаючись, кидаючи тiло вперед, перекошено, як вiдьма, в той час як слуга, широко розставивши руки, iде за нею слiдом, щомитi готовий пiдхопити ii, якщо вона послизнеться чи передумае.

Тут-тук, цок-цок, ще один крок, i ще один, i щоразу щось стиха бряжчить та скрипить, як метал та натягнута шкiра: напевне, – я не наважуюся подивитися на ii бiдолашнi ноги – у неi на гомiлках якесь спецiальне пiдтримуюче приладдя. Нiби лещатами менi здавлюе груди, доки я спостерiгаю за цим «форсованим маршем», – я одразу зрозумiв, що вона спецiально не дозволила допомогти iй чи вiдвезти у крiслi: вона забажала продемонструвати менi, особливо менi, вона захотiла нам усiм показати, що вона калiка. Через якусь незрозумiлу жагу помсти, породжену розпачем, iй хочеться завдати нам болю, щоб i ми гризлися ii мукою; вона жадае звинуватити у своему нещастi нас, здорових, а не Бога.