Енеїда

Сiль була важливим, коли не основним, продуктом чумацького промислу. Знали сiль «кримку» i «бахмутку». Першу одержували вiд випаровування на сонцi морськоi води в Криму, другу – вiд випаровування на спецiальних сковородах добутоi з соляних колодязiв води. Колодязi знаходилися на березi невеликоi рiчки Бахмутки в нинiшньому Донбасi. Бiля солеварень виникла укрiплена слобода, потiм – мiсто Бахмут (тепер Артемiвськ, великий центр соледобувноi промисловостi). Свiдчать, що «бахмутка» була бiльш дрiбною i вважалася кращою на смак (див.

також коментар: IV, 45). Страви прийнято було варити без солi. Їi ставили на стiл окремо. Звiдси й звичай зустрiчати гостей найдорожчим у господарствi – хлiбом i сiллю. Хлiб i сiль на столi – ознака достатку. Розсипати сiль не те що з торби – солянки вважалося в народi недоброю прикметою (посваритися).] Еней i сам так розходився,

Як на арканi жеребець,

Що трохи не увередився,

Пiшовши з Гандзею в танець.

В обох пiдкiвки забряжчали,

Жижки од танцiв задрижали,

Вистрибовавши гоцака.

Еней, матню в кулак прибравши

І не до соли примовлявши,

Садив крутенько гайдука.

31.[29 - Варенуха – «Хлiбне вино або наливка, варенi з сухими плодами, медом i пряним корiнням» (К.).] А послi танцiв варенухи

По фiлiжанцi пiднесли;

І молодицi-цокотухи

Тут баляндраси понесли;

Дiдона крiпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всi тодi пили.

Ввесь день весело прогуляли

І п’янi спати полягали;

Енея ж ледве повели.

32.[30 - Про пiч багато хто з молодших та й старших уже не мае певного уявлення. Споконвiчний неодмiнний атрибут житла, хранительниця вогню й тепла, з припiчком та черiнню, уже майже вiдiйшла в минуле. Зараз тiльки iнколи в селянських хатах, на кухнi, продовжують ставити печi менших, нiж ранiше, розмiрiв i меншою черiнню над ними, скорiше як данину традицii, нiж з практичноi потреби. На черенi, яка нагрiваеться, коли топлять пiч, сплять, сушать зерно, в тому числi просо, перед тим як везти його шеретувати на пшоно.

// Просо вiдоме ще з доiсторичних часiв як зернова культура. Згадуеться в дуже давнiх зразках народноi творчостi: «А ми просо сiяли, сiяли…» Традицiйно просо займае досить значне мiсце в харчовому рацiонi украiнського народу. В повсякденному побутi пшоняна каша або кулiш – звичайна страва. А в козацьких походах, чумацьких та бурлацьких мандрах пшоняна каша з салом, у пiст з рибою та олiею – перший наiдок.