Енеїда

// І добре знав греблi гатить – в народних уявленнях чоловiк, який добре знався на водяних млинах, греблях, – знахар, ворожбит, в усякому разi дружнiй з ними. Вiн знае замовляння на випадок рiзних стихiйних лих, умiе ладити з водяником (дядько Лев у «Лiсовiй пiснi» Лесi Украiнки), щоб той постiйно давав потрiбну кiлькiсть води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблi, не знесла млина пiд час повенi; мусив знати ще багато iнших тонкощiв мiрошницькоi справи. Гребля, вода, надто болото – мiсце, де любить оселятися нечиста сила.

103

Шльонськ – польська назва Сiлезii, областi, яка нинi входить до складу Польськоi Народноi Республiки i частково до Чехословацькоi Соцiалiстичноi Республiки. Украiна пiдтримувала давнi торговi зв'язки з Сiлезiею, а через сiлезькi ринки – з iншими землями Захiдноi Європи. Крiм прядива, сала, смальцю, воску та iнших товарiв, помiтною статтею експорту були воли украiнськоi степовоi породи.

104

Невтес – в античних мiфах – Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудростi Мiнерна надiлила Навта пророчим даром.

105

Машталiр – кучер.

106

Із шаповальського сукна – тобто свита з грубого сукна домашнього виробу. // Тясомкою кругом обшита – обшита стрiчкою iз матерii.

107

Кобиляча голова – в украiнських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить… «А що там?» – «Кобиляча голова лiзе!» (Номис.

108

Коли, Нептун, менi ти дядько – Венера – дочка Зевса, який доводиться Нептуновi братом, отже, вона племiнниця останнього. Вiдомий також iнший античний мiф, згiдно з яким Венера народилася з морськоi пiни на узбережжi острова Крiт. Пiдлещуючись до володаря морiв Нептуна, на це й натякае Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважаеться ближчою рiднею, нiж дядько з боку матерi.

109

Кiш – вiйськовий табiр, обоз.

110

Сподар – господар, також – государ, цар. // Небiжчик – тут у значеннi: бiдолаха.

111

Це – пiсенна строфа, одна на всю «Енеiду». Перелiк пiсень вiдкривае перлина в пiсеннiй скарбницi украiнського народу – «Гей на горi та женцi жнуть». Вона в перелицьованiй, травестiйнiй формi випливе в текстi поеми ще в четвертiй частинi (строфа 126) i натяком – у шостiй (строфа 4).