Богиня і Консультант

Сонце малювало на склi райдужнi розводи. Обабiч траси розгорталися вiтрила юноi травневоi зеленi. Яра розповiдав про вбивство Боба безбарвними протокольними фразами.

За його словами, трупи кандидата iсторичних наук Роберта Борисовича Адамчука та його спiвмешканки, аспiрантки Ірини Маргель, знайшли сусiди через кiлька годин пiсля смертi. Вхiднi дверi квартири були прочиненi, замки не зламанi, ключi вiдсутнi. Перекинутi, частково розiбранi меблi, знятi зi стiн килими i розпоротi дивани вказували на ретельний i системно проведений обшук.

У кабiнетi навiть зiрвали частину паркету i пiдвiконня. Вбивця або вбивцi щось шукали, але кiлька тисяч гривень, гаманець з карточками «Golden Visa» i заряджений пiстолет Макарова залишили у шухлядi письмового столу. Їх не зацiкавила анi золота кiмерiйська фiбула, анi важкий срiбний ритон, якi прикрашали домашню колекцiю, зiбрану ще Адамчуком-старшим. Два iталiйськi пейзажi роботи Труша були лише зiрванi зi стiн i недбало кинутi пiд ноги. Кримiналiсти знайшли небагато речових доказiв. Кулi вiд «беретти», чужорiдну нитку зеленого кольору, невиразнi слiди вiд взуття. Жодного вiдбитка, жодних зачiпок.

– Дiяли досвiдченi люди. Дiяли нахабно i впевнено. Ризикнемо сказати так: дiяли професiйно. Цiкавило iх щось дуже конкретне, – пiдвiв пiдсумок Яра. – Головнi питання: що вони шукали? Чи знайшли вони те, що шукали? – вiн скосив здорове око на старшого консультанта. – Ти раптом не знаеш, що там у нашого братана Боба могло бути такого цiнного, га?

– Нi, не знаю.

– Точно?

– Точно.

– А Боб якось казав менi, що того вечора, коли… Скажiмо, ви знайшли у старого Адамчука якусь дуже давню релiквiю. Коштовний камiнь на дошцi, чи щось таке. Було?

– Ми ж тодi пива випили. Я тупив пiсля того. То був мутний вечiр.

– А мiж iншим, ти знаеш, що Бобiв батько теж загинув? В експедицii.

– Я щось чув. Казали: нещасний випадок…

– Офiцiйно – так, нещасний випадок. Але е такий факт: за кiлька мiсяцiв перед тим нещасним випадком до нього зверталися за дуже специфiчною консультацiею.

Дуже специфiчною. Це було у двi тисячi четвертому, якраз перед виборною кампанiею.

– Професор археологii мав щось до тих всiх майданiв i перевиборiв?

– Уяви собi, Мiта-брате. Мав. Хтось тодi дуже-дуже цiкавився мiстичними амулетами, здатними змiнювати хiд iсторii, впливати на долi народiв.

– Маячня, – Мiтелик полегшено розсмiявся; йому здалося, що сухе напруження, котре до того стискало йому горло, розвiялося.