Богиня і Консультант

Їi груди пiдстрибують вiд крокiв. Бiля столу вона зустрiчаеться поглядом з iншою рабинею, рудою i зеленоокою. Вона вища за Дiану, в неi високi груди i пружнi сiдницi. Їi тiло вкрите ластовинням i через те здаеться золотавим. Вона закута у сталевий «пояс вiрностi». Маленькi грати закривають вхiд до ii лона. грати зачиненi мiнiатюрним замком. Сновидець бачить найменшi деталi на обличчi рудоi. Маленьку плямку над верхньою губою. Свiжий слiд вiд нагая, що йде вiд вуха до гострого пiдборiддя. Червоне мереживо судин на очних бiлках.

На сталевому поясi рудоi вибитi змiя i зiрка. Обидвi дiвчини на мить застигають у напружених позах. Стегна вигнутi, ноги розставленi. Мiтелик зауважуе краплини поту на голеному лобку Дiани. Але мить минае i дiвчата розходяться.

Одна iз володарок кличе Дiану до себе. Та наближаеться до мускулястоi «Беттi Пейдж», схиливши голову на знак покори. «Беттi Пейдж» бере Дiану за пiдборiддя, пiднiмае ii обличчя i щось каже. Сновидець не чуе слiв. Але знае, що в них мiститься наказ.

Губи Дiани шепочуть слова покори. Тодi володарка нагороджуе рабиню цiлунком. Потiм кладе руку на ii лоно. Дiана схиляе голову.

Володарка i рабиня виходять на металевий майданчик перед комином. Дiана стае на колiна. Двi iншi рабинi пiдводять до неi (а точнiше, пiдтягують, бо йти вiн не може) великого дога. Морда пса закрита шкiряною маскою, лапи фiксованi металевими розпорками. Дiана збуджуе дога рукою. Вона масуе його генiталii вправно i впевнено.

Їi обличчя червонiе, вона важко дихае. Кiнчик ii язика пробiгае випнутими губами. Статеве приладдя звiра повiльно i впевнено досягае страхiтливих розмiрiв. Володарка посмiхаеться i знов щось наказуе. Дiана на кiлька секунд застигае, потiм лягае навзнаки…

У цю мить нiби змiнюеться кадр.

Тепер вiн у великiй, яскраво освiтленiй i теплiй кiмнатi. Це Зала Насолод, тут е все, що може придатися для всiх можливих рiзновидiв тiлесного спiлкування. Вiд маленьких подушечок, кремiв i вiдерця з товченою кригою аж до справжньоi диби з ручним приводом.

Вiн розглядае це святилище Венери. Вiн знов невидимий для тутешнiх, але може бачити все.

На його подив, на дибi нiкого не розпинають. Двi дiвчини кохаються на розкiшному лiжку. Одна з них чорношкiра, друга – струнка бiлявка з обличчям рiдкiсноi харизматiйноi вроди. Вiн знае, що ii зовуть Софiею. «Звiдки я це знаю?» – запитуе вiн себе, але запитання залишаеться без вiдповiдi.