Публіцистика

Я ще можу зрозумiти, чому хтось пiдтримуе закони, якi захищають приватну власнiсть та заохочують ii накопичення – за умови, що цей хтось здатен у цих умовах вести насичене iнтелектуальне життя. Але в мене в головi не вкладаеться, як хтось, чие життя такi закони ганять i потворять, просто мовчки погоджуеться з iхнiм iснуванням.

Утiм пояснення знайти неважко, i воно досить просте. Злиденнiсть та бiднiсть так можуть занапастити дух i скути людську природу, що жоден клас не буде справдi свiдомим своiх страждань.

Про цi страждання iм мають розповiсти iншi, до яких немае жодноi довiри. Слова найвеличнiших експлуататорiв працi проти таких агiтаторiв е, безсумнiвно, iстинними. Агiтатори – це тi, хто пхае свого носа куди не слiд, влiзае в цiлком безтурботне життя суспiльного класу й сiе серед нього зерна невдоволення. Та це ще й причина безумовноi необхiдностi таких агiтаторiв. Адже без них в нашiй недосконалiй державi не було б цивiлiзацiйного поступу. Рабство в Америцi було подолане не через повстання рабiв i навiть не через висловлене ними бажання бути вiльними. Подолання рабства було виключною заслугою грубих порушень закону агiтаторами в Бостонi й iнших американських мiстах, якi не були анi рабами, анi рабовласниками, анi взагалi зацiкавленими в подоланнi рабства. Безперечно, iскру боротьби першими запалили аболiцiонiсти[7 - Аболiцiонiзм (фр. abolitionisme, вiд лат. abolitio – скасування) – громадський рух за скасування рабства. ], вони е ii зачинателями. Тож дивним виглядае той факт, що вiд самих рабiв аболiцiонiсти не дочекалися анi найменшоi пiдтримки; а коли по завершеннi вiйни раби стали вiльними – причому настiльки вiльними, що для них воля стала единим харчем – багато хто зi смутком згадував своi невiльницькi днi. Серед подiй Великоi Французькоi революцii мислителi з найбiльшим трагiзмом сприймають не вбивство Марii-Антуанетти[8 - Марiя-Антуанетта (1755–1793) – королева Францii, дружина Людовика XVI. Засуджена i страчена на гiльйотинi пiд час Французькоi революцii.] за те, що вона була королевою, а добровiльну самопожертву знедоленого селянина-вандейця в iм’я потвори федералiзму.

Отже, Авторитарний Соцiалiзм е нежиттездатним. Тодi як у межах чинноi системи значна кiлькiсть людей мае хоча б частково вiльне й радiсне життя, в систем i промислових таборiв чи системi економiчноi тиранii нiякоi свободи нi в кого не буде.