Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Мати розповiдала, що колись дядька навiть застукали на гарячому в якомусь казино чи клубi. Коли роздавали карти, вiн нiби ненароком клав перед собою золоту цигарницю, а вона була так вiдполiрована, що вiн бачив у нiй, як у дзеркалi, всi карти. Зчинився скандал, i дядька знов мало не посадили до в’язницi.

Я передчувала, що дядько Альбiн зателефонуе, i не помилилася. Не заходячи в розмову, я попросила його приiхати.

За чверть години вiн з’явився з вельми кислою мiною.

– Твiй чичисбей вже, напевно, казав тобi, – обiзвався дядько, вiтаючись зi мною.

 – Напевно, розповiв уже, що вчора я програвся до нитки.

– Еге ж, згадував, що не йшла вам карта.

– Останнiм часом мене переслiдують невдачi. Мушу признатися, що лишився майже без гроша.

Я вирiшила змусити його взяти у мене грошi. Звiсно, я не могла признатися, що його програш лежить у мене в сумочцi, але запропонувала йому позичку.

Я дала тисячу злотих, а дядько написав розписку за всiею формою, хоч я намагалася переконати його не робити цього.

Потiм я розповiла дядьковi про свое вiдкриття: що та жiнка мешкае в «Брiстолi».

– Зараз же звiдси поiду та й розпитаю портье. Одначе ти маеш сказати менi точну годину того дзвiнка.

– Зараз спитаю Юзефа.

Я попрохала дядька, щоб вiн зачекав, i пiшла розпитати Юзефа. На жаль, вiн докладно не пам’ятав. Сказав менi, що то було десь близько десятоi.

Тим часом, як я розмовляла з Юзефом, сталося те, що належало передбачити: до вiтальнi впхалася тiтка Магдалена.

Позирнула, сказала «перепрошую» i вийшла, але напевне встигла придивитися до дядька. Щоправда, вона його не знае i нiколи ранiш не бачила, але ж то така язиката, що не забариться роздмухати з цього цiлу iсторiю.

Тiльки-но спровадила дядька, тiтонька вже чекала на мене в кабiнетi. Треба було хутко щось вигадати.

– Що то за пристойний пан? – запитала тiтка Магдалена.

– Ах, пусте, – вiдказала я як могла байдуже. – Приходив з приводу тiеi дiлянки на Жолiбожi.

Я сказала йому, що чоловiка нема у Варшавi, а я з його справами не обiзнана.

Оскiльки я умовилася з Тото на третю, то поклала собi утнути йому добрячу штуку i зателефонувала до Мушки Здроевськоi. На щастя, застала ii вдома. Запросила Мушку на обiд до «Брiстоля», анi словом не згадуючи про Тото, сказала лише, що буде Домiнiк Мiрський i, може, хтось iз його приятелiв. Вiдмовитися вона, звiсно, не могла.