Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

А оскiльки й Беттi вже мала повертатися додому, то я охоче погодився. Отут i настала наша перша розлука. Вона не хотiла iхати зi мною до Вашiнгтона по тi папери, а волiла залишитися в Нью-Йорку й чекати там на мене. Розлука наша тривала заледве три днi, одначе переконала мене, як сильно я прив’язався до Беттi…

Яцек замовк, а потiм скрушним тоном звернувся до мене:

– Ти пробач, що я про таке говорю. Я знаю, це неделiкатно. Але менi треба пояснити тобi свiй тодiшнiй душевний стан, бо саме в ньому полягае причина припущеноi мною помилки.

– Я слухаю тебе, Яцеку, розповiдай далi.

– Отож, коли я повернувся до Нью-Йорка, мене наче громом вразила звiстка: Беттi одержала телеграму, що приiжджае ii наречений. Це геть вивело мене з рiвноваги. Як менi здавалося, вона теж була в розпачi. Ми пиячили цiлу нiч у товариствi кiлькох знайомих, а над ранок Беттi сказала менi: «У нас е тiльки двi можливостi. Або ми розлучимось назавжди, або поставимо мого нареченого i всю мою родину перед доконаним фактом».

Яцек потер чоло i додав:

– Ти розумiеш, що таким доконаним фактом мiг бути тiльки шлюб.

Я не озвалась анi словом. Яцек нервово бгав пальцями давно згаслий недокурок.

– Ти ж знаеш, – сказав вiн, – як легко i просто залагоджуються цi справи в Америцi. У мене й дотепер таке враження, що ми обое були просто п’янi. Ми сiли в машину одного з далеких кузенiв Беттi, якого спiткали в Америцi, i поiхали до найближчоi шлюбноi контори. Прокинувшись десь пiсля полудня другого дня, я не мiг збагнути, чи не було те, що я вчинив, просто сном.

Я чекала цього зiзнання, знала, що воно настане, i все ж Яцековi слова приголомшили мене. Отже, все це правда! Отже, моя примарна надiя, що то була якась мiстифiкацiя з боку Елiзабет Норман, виявилась облудою.

Уперше Яцекова справа постала передi мною в такому виразному освiтленнi. Тепер у мене не лишалося жодного сумнiву: одружившись зi мною, вiн вчинив злочин. Вчинив пiдлоту, бо приховав правду.

Я вже давно звикла до цiеi думки, але тiльки в цю мить так ясно побачила дiйснiсть в усiй ii непривабливiй наготi, позбавлену серпанку таемничостi й тих барв, яких надавали iй почуття.

І нараз докорiнно змiнилося мое внутрiшне ставлення до Яцека. Якщо досi воно було зумовлене скорше спiвчуттям i палким прагненням утримати його при собi, то тепер я дивилась на цього чоловiка майже як на когось чужого, який до того ж заподiяв менi кривду.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».