Маленькі жінки. Частина 1

Лорi дивився на неi у шанобливому мовчаннi, i коли вона поманила його до себе на диван, вiн сiв, зiтхнувши iз задоволенням та вдячнiстю…

– Ви – янгол! Я саме так i хотiв влаштувати все в цiй кiмнатi. А тепер, будь ласка, сядьте на великий стiлець i дозвольте менi зробити що-небудь приемне для вас.

– Нi, нi, що ви, це я прийшла, щоб розважати вас. Я можу почитати для вас вголос, якщо ви хочете. – i Джо з любов’ю подивилася на кiлька привабливих книжок поблизу.

– Дякую! Я прочитав все це, i якщо ви не заперечуете, волiв би просто поговорити, – вiдповiв Лорi.

– Звiсно! Я, як почну, то можу говорити весь день. Бет каже, що я нiколи не знаю, коли зупинитися.

– Бет – це рожевощока дiвчинка, що майже весь час сидить вдома й лише iнодi виходить з маленьким кошиком? – запитав Лорi з iнтересом.

– Так, це Бет. Вона моя сестра. Якби ви знала, який в неi нiжний характер!

– Тодi симпатична дiвчина – Мег, а кучерява – то Емi, я вгадав?

– Так! Але як ви про це дiзналися?

Лорi почервонiв, але потiм досить вiдверто вiдповiв:

– Ну, бачите, я часто чую, як ви кличете одна одну, i коли я тут один, то часто спостерiгаю за вашим будинком.

У вас завжди такий гарний настрiй, менi здаеться. Прошу вибачення за грубiсть, але iнодi ви забуваете опустити штори бiля вiкна, де стоять квiти. А коли лампи засвiченi, це все одно, що дивитися на картину. Я бачу вогонь в камiнi i всiх вас. Бачу, як ви накриваете на стiл разом з вашою матiр’ю. Вона сiдае якраз напроти вiкна, а ii обличчя трохи закривають квiти. Це виглядае так мило, що я не можу не спостерiгати за цим. У мене, як ви знаете, немае матерi… – Лорi зупинився, тицьнувши палицею у камiн, щоб приховати легке посмикування губ, яке вiн не мiг контролювати, та одночасно поправити хмиз.

Спустошений погляд Лорi дiстався до серця Джо. Вона плекала в собi риси вiдвертостi та прямоти i в своi п’ятнадцять рокiв була такою ж невинною й щирою, як маленька дитина. Лорi був хворим та самотнiм, i, вiдчуваючи це, Джо враз оцiнила те щастя, яке в неi було.

Вона з радiстю спробувала б подiлитися ним з Лорi. Їi обличчя сяяло доброзичливiстю, а зазвичай рiзкий голос зробився надзвичайно нiжним:

– Ми бiльше нiколи не зашторюватимемо вiкна, тож ви зможете дивитися на наш будинок, коли схочете. Але, насправдi, куди краще було б не спостерiгати за нами з вiкна, а прийти у гостi. Наша мама вам сподобаеться, я певна, вона дуже добра. Бет могла б заспiвати для вас, а Емi – станцювати.