Маленькі жінки. Частина 1

Мег i я точно розсмiшили б вас нашими кумедними сценiчними талантами. Словом, у нас весело. Як гадаете, вам дозволять завiтати до нас?

– Якби ваша мати запитала про це дiдуся, вiн би радо погодився. Вiн дуже добрий, хоч не виглядае таким. Насправдi, дiдусь дозволяе менi значною мiрою робити те, що менi подобаеться, тiльки боiться, що я обтяжуватиму малознайомих людей, – почав Лорi, обличчя якого ставало дедалi свiтлiшим i бадьорiшим.

– Ми не чужi, не малознайомi, ми – сусiди, i вам не потрiбно думати, що ви когось турбуватимете чи обтяжуватимете.

Ми хочемо познайомитися з вами ближче. Власне, ми досить довго живемо тут, i вже встигли познайомитися зi всiма сусiдами, окрiм вас.

– Рiч у тiм, що дiдусь живе серед своiх книжок, i не дуже цiкавиться тим, що вiдбуваеться зовнi. Пан Брук, мiй наставник, не живе з нами, тож менi немае з ким кудись ходити, тому я просто залишаюсь у будинку i насолоджуюся власною компанiею.

– Це погано. Вам слiд набратися смiливостi i пiти вiдвiдати сусiдiв чи друзiв.

З часом вас почнуть запрошувати в гостi, на рiзнi заходи й тодi у вас з’явиться багато друзiв, яких можна вiдвiдувати. Не зважайте на сором’язливiсть. Вона швидко минеться, коли ви почнете виходити з дому.

Лорi знову знiтився, але не образився на те, що його «звинуватили» у сором’язливостi, бо Джо говорила про це так щиро, що сердитися на неi було неможливо.

– До речi, вам подобаеться ваша школа? – запитав хлопчик, пiсля невеликоi паузи, змiнюючи тему.

Лорi трохи засоромився, а тому на деякий час втупився на вогонь.

– Я не ходжу до школи, я вже самостiйна дiвчина. Натомiсть вiдвiдую свою тiтку, щоб допомагати iй та розважати ii нудну душу, – вiдповiла Джо.

Лорi вiдкрив рот, щоб поставити ще одне запитання, але, вчасно згадав, що було б недоречно настiльки настирно втручатися у справи iнших людей. Тож вiн знову замовк, почуваючись нiяково.

Джо подобалася його манера зберiгати тактовнiсть, але сама була не проти того, щоб посмiятися над тiтонькою Марч, тому продовжила розповiдь, з гумором намалювавши словесний портрет i самоi метушливоi родички, i ii вгодованого пуделя, i папуги, навченого говорити по-iспанськи.

Особливу увагу присвятила своему улюбленому мiсцю – бiблiотецi.

Лорi ця жива картина дуже сподобалося, особливо, коли вона розповiдала про якогось старенького пана, який одного разу прийшов до тiтоньки Марч, вiдпускаючи комплiмент за комплiментом.