Міфи та легенди українців

Довго сушив вiн голову, аби вiдгадати, як це бiдняк так швидко розбагатiв, та нiчого не мiг придумати. От вiн i пiдiйшов до колишнього бiдняка жартом та й вивiдав, нарештi, вiд нього самого, чому той багатiе. А вивiдавши усе, заздрiсний багатiй дiстався до того млина, де бiдняк сховав рiжок iз Злиднями, вийняв його з-пiд вала й випустив Злиднiв на волю. Багатiй думав, що Злиднi знову повернуться до бiдняка; однак вони побоялись повернутися до свого колишнього господаря, який мiг знову зле позбиткуватися над ними, та й пiшли до заздрiсного багатiя, на нове мiсце.

Звiдтодi багатiевi все як ножем вiдтяло: в усьому вiн став зазнавати збиткiв, i невдовзi статок його пiшов прахом. Худоба виздихала, коней покрали, вiвцi попропадали; хлiб перестав родити; а врештi-решт пожежа зовсiм знищила все подвiр’я, й тiк, i клуню, i заздрiсний багатiй став таким само бiдняком, в якого ранiше оселилися Злиднi. Покаявся вiн тодi, та було вже пiзно: лихо не минулось. Одна лиш утiха й лишилася в нього – розповiдати людям, через що скоiлося з ним таке лихо. Частенько вiн тодi казав iншим: «Кайтесь на менi й не мислiть нiкому зла, а найгiрш iз заздростi».

Свята Недiля

Ми тому не працюемо в недiлю, що Бог подарував цей день Недiлi i при тому сказав: «На тобi цей день, тiльки дивися ж сама, щоб люди тодi не працювали». Недiля подякувала Боговi. А спочатку, кажуть, люди працювали i в Недiлю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечерi, пiсля заходу сонця, тому що Свята Недiленька покарае так, що й Господи!

Якось iхали дорогою два чоловiки, i заiхали вони до одного села.

Хотiли було розпитати, як iхати далi, та нiде не видно було нi душi. Аж от дивляться – в хатi свiтиться. Ось один другому та й каже:

– Ти лишайся бiля воза, а я пiду розпитаю про дорогу й запалю люльку.

Пiдходить вiн пiд вiкно, коли бачить – стоiть верстак, за ним сидить молодиця i тче, а всi решта сплять – хто на лавi, хто на печi, хто на долiвцi. Стоiть вiн пiд вiкном – чекае, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, як сонечко святее: червона та ясна, i питае молодицю:

– Що ти, – каже, – жiнко добра, робиш?

– Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скiнчити, щоб воно не валялось.

– А хiба тобi не буде для цього понедiлка?

– Та буде й понедiлок, тiльки я вже поспiшаю скiнчити, щоб воно не валялось.

– Ну, ти закiнчуй, а я зачекаю.

А чоловiк усе стовбичить пiд вiкном, дивиться, що буде.