Міфи та легенди українців

Бог каже йому:

– Ти таки знову хотiв учинити по-своему i не слухаешся мене. Однак твоя затiя надаремна: нiчого з того не буде. Пiрнай утрете i кажи так, як тобi наказано.

Сатанаiл пiрнув утрете, набрав у жменю землi й каже: «Во iм’я Господне», – потiм раптом спохопився та й мiркуе собi: «Перше земля вислизала в мене з кулака тому, що я легко тримав, тепер я ii затисну так, що вже не вислизне». Та й знову сказав по-своему: «Во iм’я мое iде земля зi мною». Випiрнув нагору, дивиться – а землi знову нема, хоч вiн i затиснув ii обома руками.

Одначе оскiльки вiн, бравши землю, все ж пом’янув iм’я Боже, то в нього пiд нiгтями лишилося трошки землi. Бог бачить, що i втрете Сатанаiл не виконав його повелiння, i каже йому:

– Нi, видно, з тебе нiчого доброго не буде, якщо ти не мiг виконати навiть такоi дрiбницi. Нiчого робити, виколупай ту землю, яка лишилася в тебе пiд нiгтями, i давай ii сюди, – досить буде i цiеi.

Сатанаiл виколупав. Бог узяв ту землю, посипав ii по водi, – i раптом з’явився на водi гарний пагорок, а на ньому – зелень i дерева.

Бог присiв iз Сатанаiлом на цьому пагорку вiдпочити. Оскiльки Бог почувався дуже втомленим, то прилiг на травi i заснув.

Тодi Сатанаiла взяли заздрощi, чому вiн не такий дужий i могутнiй, як Бог. І вирiшив вiн утопити Бога. Взяв Сатанаiл Бога на руки й хотiв кинути у воду, – i раптом бачить диво: перед тим вода була вiд нього не далi як за крок, а тепер вiдiйшла крокiв на десять, а на ii мiсцi стала земля. Однак Сатанаiл не збентежився цим i побiг до води, щоб кинути в неi Бога.

Та скiльки вiн не бiжить до неi, а вода вiд нього iде щораз далi й далi, i Сатанаiл нiяк не може добiгти до неi. Бiг вiн, бiг – i раптом опинився якимось дивом на тому ж самому мiсцi, звiдки взяв Бога на руки. Глянув вiн ненароком убiк i бачить, що вода вiд нього тут не далi, як за два кроки. Вiн давай туди бiгти, аби таки втопити Бога. І раптом знову сталося те ж саме, що й першого разу: вiн бiжить до води, а вона вiд нього вiдходить. Бiг вiн, бiг – i раптом знову опинився на колишньому мiсцi.

Поклав вiн тодi Бога на землю й мiркуе: «Земля ця тоненька, як шкаралупа: от викопаю яму, прокопаюся до самоi води та й кину туди Бога». Копав вiн, копав, аж поки зовсiм не знемiгся, – спiтнiв увесь i викопав глибочезну яму, однак до води так i не докопався (от чому на свiтi Божому так багато землi, i от чому вона така груба: то ii чорт набiгав, бажаючи звести зi свiту Бога).