Міфи та легенди українців

Гримiв грiм, та вiд його удару диявол миттево ховався пiд скелю i таким чином рятувався. Мисливець усе це бачив, але спочатку не наважувався вистрiлити «в панича маленького, в камi-зельцi, безп’ятого i з пазурами на руках i ногах». Довго дивився мисливець на витiвки диявола, та, зрештою, вибравши слушну хвилину, вистрiлив у «панича». Куля так i протяла того; та коли мисливець пiдiйшов до мiсця, де перекидався диявол до прострiлу, то побачив лише пролиту смолу. У цей час пiдлетiв до мисливця архiстратиг Михаiл з рушницею на плечах i став дякувати, пропонуючи дати йому все, чого вiн лиш забажае, за зроблену послугу.

Мисливець попросив собi у винагороду рушницю, що була в Михаiла, бо дуже вже вона йому запала в око. Михаiл почав було вiдкручуватися, кажучи, що рушниця його для мисливця зовсiм непридатна. Та врештi-решт змушений був поступитись. Помiнялись вони рушницями з такою умовою, що коли мисливцевi чомусь згодом не сподобаеться архiстратигова рушниця, то вiн мае право вимагати розмiну. І став з того часу мисливець полювати з архiстратиговою рушницею; що, бувало, не вгледить, усе вб’е без похибки, хоч би то був щонайменший звiрок. Звуку пострiлу з архiстратиговоi рушницi зовсiм не можна було вiдрiзнити вiд звуку грому.

У селi, де жив мисливець, був великий ставок. Вийшов якось мисливець на ставок пополювати i бачить зграю диких качок. Прицiлився, вистрiлив – i вбив усiх до одноi. Зiбравши качок, вiн пiшов до помiщика того села.

– Де ти набрав стiльки дичини? – питае помiщик.

– Настрiляв на вашому ставку! – вiдповiдае мисливець.

Помiщик нiзащо не хотiв вiрити, побачивши таку величезну кiлькiсть качок, i питае:

– А в який час дня ти стрiляв?

Мисливець вiдповiв.

– Так, – сказав помiщик, – якраз саме в той час я чув удар грому.

Звiдтодi мисливець став боятися архiстратиговоi рушницi i пiшов на умовлене мiсце, щоб розмiнятися. Архiстратиг Михаiл погодився. Мисливець, узявши свою рушницю, вiдразу ж пiшов на полювання i побачив, що тепер i його рушниця стала незрiвнянно кращою, нiж була ранiше.

Звiдки взялася кропива

У великому лiсi жив старий лiсник з донькою-красунею Марусею. Батько щодня ходив на полювання, а дочка займалася хатнiми роботами. Чи сидить пiд вiкном за роботою, чи збирае в лiсi хмиз, чи йде до рiчки по воду – дзвiнка пiсня скрiзь видае ii присутнiсть. Веселий смiх Марусi також нерiдко порушував тишу темного лiсу. І сподобалась красуня Маруся водяному вужу, який жив за рiкою, в озерi.