Міфи та легенди українців

Пiвриби-пiвжiнки, що живуть у морi, називаються мемозина-ми. Вони мають великi перса i чудове волосся, вродливi й надiленi знадливим голосом, дуже гарно спiвають та так, що море затихае i не хвилюе, а люди можуть заслухатися навiки. Їм приписують створення всiх вiдомих у народi пiсень i казок. Склавши нову пiсню, вони записують ii на каменi i кидають на берег. Там само розповiдаеться про моряка, що був очевидцем саме такого випадку: «Оце, – каже, – п’ють горiлку бурлаки, а на камiнь дивляться. П’ють i дивляться, а потiм давай спiвать бурлацьких…»

По суботах, коли зазвичай грае море, на поверхню його випливають «морськi люди» й починають спiвати рiзних пiсень, а чумаки стоять у цей час на березi й навчаються вiд них, а потiм розвозять всюди по мiстах i селах.

Часто траплялося, що мемозини своiм спiвом присипляли цiлi кораблi – геть уся корабельна залога поринала в глибокий сон, i тодi вони перекидали корабель або виводили на скелi й кидали напризволяще. Вiдiгнати iх вдавалося тiльки гарматними пострiлами.

Бог для них i iжу особливу призначив. Чоловiки-фараони iнколи виходять на берег i марширують закутi в залiзо, а зброя iхня аж ряхтить вiд сонця.

Морськi люди з нетерпiнням чекають, коли настане кiнець свiту. Пiд час шторму вони вистрибують з води i, переслiдуючи корабель, весь час питають:

– Чи скоро настане кiнець свiту?

Бувалi морцi на те вiдповiдають:

– Вчора свiт скiнчився! Вчора!

Впiймати Морську людину дуже важко, бо вона здатна перерiзати хвостом будь-яку сiть.

Святий Юрiй та бiдний вовк

Вув собi бiдний вовк, що трохи не здох з голоду: нiде нiчого не пiймае. От i пiшов до святого Юрiя, котрий звiрами порядкуе, просити iжi. Приходить до нього та приставився таким бiдним, таким бiдним, ще гiрше, нiж був.

– Святий Юрiю, – каже, – милостивий, дай чого iсти, бо пропаду з голоду.

– А чого тобi iсти?

– Чого дай, то дай.

– Отам на луках пасеться попова кобила, вона нiяк не пiдбiжить, оту й з’iж.

От вовк мерщiй вiд святого – трюх-трюх – так бiжить! Та до кобили:

– Здорова була, кобило. Казав святий Юрiй, щоб я тебе з’iв.

– Що ж ти таке, що ти мене будеш iсти?

– Вовк! – каже.

– Та брешеш, – собака.

– Їй-богу, – каже, – вовк.

– Ну, коли ж ти вовк, то з чого ж ти починатимеш мене iсти?

– А з голови.