З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

І пiд вагою колiсницi

московськоi, пiд крик i свист

юрби, при виблисках зiрницi

ламаеться тоненький мiст.

Забудь, гетьмане, сан високий!

Настануть безтривожнi днi,

i ти пiзнаеш мудрий спокiй

в яснiй ванзейськiй тишинi.

Як срiблом час позначить скронi, —

дiйшовши свiтлих верховин,

суддя ти станеш безстороннiй

i Украiни вiрний син.

Вiкiв минулих божевiлля

набуде тон картин Доре,

i жартiвливiсть водевiля

трагiчну барву прибере.

Історiя вiдмiни любить.

Щоб не урвався нам терпець,

гримлять ii веселi труби,

що дii другiй вже кiнець.

Завiса падае додолу,

завiса вгору знов iде:

нове накреслюючи коло,

хтось iнший натовпи веде.

І коли закрутить непогода

І мене пiдхопить, мов пiщину,

Хай несуть мене бурхливi води

Вiд пориву до самого чину!

Радiсть[44 - Не входить у шкiльну програму.]

Ой, не знаю, що то за причина —

Переходжу обережно вулицю,

І весь час до мене радiсть тулиться,

Як безжурний вiтрогон-xлопчина.

До мiського руху ми не звикли,

А хлопчина рветься, як метелиця,

Нiби поле перед нами стелиться,

Нiби зникли авта й мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,

Пролiтаю мiж людьми похмурими,

Козачка вдаряю попiд мурами —

Бо хлопчина не дае спокою!

Сучасникам[45 - Не входить у шкiльну програму.]

«Не треба слiв! Хай буде тiльки дiло!

Його роби – спокiйний i суворий,

Не плутай душу у горiння тiла,

Сховай свiй бiль.

Але для мене – у святiм союзi:

Душа i тiло, щастя з гострим болем.

Мiй бiль бринить, зате коли смiюся,

То смiх мiй рветься джерелом на волю!

Не лiчу слiв. Даю без мiри нiжнiсть.

А може в цьому й е моя смiливiсть:

Палити серце в хуртовинi снiжнiй,

Купати душу у холоднiй зливi.

Вiтрами й сонцем Бог мiй шлях намiтив,

Та там, де треба, – я тверда й сувора.

О, краю мiй, моiх ясних привiтiв

Не дiставав вiд мене жодний ворог.

Іван Якович Франко

1856 (с. Нагуевичi, Львiвська область) – 1916 (м. Львiв)

Моя любов[46 - Програма 10-го класу (додатково).]

Вона так гарна, сяе так

Святою, чистою красою,

І на лицi ярiе знак

Любовi, щиростi, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стiльки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В ii кождiськiй пiснi стиха.