З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Давай згуртуемось у вiйськове соедiненiе, бо iнакше розгром. Перемеле живу силу й технiку! Утворили ми соедiненiе. Тiльки-но вона на ганок, я зразу вродi як на «ура»:

– Що це ти по церквах до полудня товчешся?! Пiп медом частуе, чи що?

А кум з правого флангу заходить. Але тут у нас обшибка органiзацiйна вийшла: рогачiв ми не поховали. Ех! – вона за рогача i в контратаку! Прорвала фронт. Ми з кумом на заранi пiдготованi позицii – в погрiбник. Опорний, вродi пункт.

Уже й пироги похололи, а вона все в погрiбнику в окруженii держить.

Сидю я за дiжкою з сирiвцем, куняю.

Кум i каже:

– Як знаеш, – каже, – Свириде, а я до своiх пробиватися буду. У моеi Христi теж сьогоднi пироги.

– Дивись, – кажу, – куме, тобi виднiше. А краще не ризикувати завидна, хай як смеркне.

– Що ти, Свириде, як смеркне? Та якi ж смерком пироги?

Перехрестився кум i рвонув в н-ському направленii. I таки пробився в расположенiе своеi Христi. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з нiг не збило!

А я аж до вечора в окруженii за дiжкою з сирiвцем просидiв.

Тiльки ввечерi уласкавилась трохи Лукерка; пiдходить, одчиняе погрiбника:

– Сидиш? – каже.

– Сидю! – кажу.

– Iди ж хоч галушок попоiж, а то охлянеш!

– Кинь, – кажу, – рогача, тодi вийду!

Бойова була покiйниця!

Було з нею й стратегii, й тактики. Де ми з кумом тiльки не маскувались: i в картоплиннi, i в коноплях. Та обнаружить було враз! Обнаружить – i витiснить! Та тiснить було аж до водяного рубежа, до рiчки.

А ми з кумом плавати не вмiли, стоiмо у водяному рубежi на дистанцiю, щоб рогачем не дiстало. Стоiмо, мокнемо.

А вона:

– Мокнете?! Мокнiть, iродовi душi, я з вас конопель натiпаю!

Та пiсля такоi практики менi з отими гнидяними хрицями й робити не було чого. Шкода – кума нема: ми б з ним у соедiненii не те б показали.

Кум i льотчик крiпкий був. Ас!

Трусимо ми якось кислицi з кумом. Повилазили на дерево й трусимо. А кислиця висока була, розложиста. Фашисти, клятi, зрубали ii.

Лукерка в пелену кислицi збирае. Трусили, трусили, – хе, думаемо, закуримо. Люльки в зуби, кум огню креше…

Коли це знову як бахне:

– Знову за люльки!

Так ми з кумом, як стiй, з кислицi у пiке. Кум таки приземлився, хоч i скапотував, а я з пiке – в штопор, iз штопора не вийшов, протаранив Лукерцi спiдницю й урiзавсь у землю! За пiвгодини тiльки очунявся, клiпнув очима, дивлюсь; лiворуч стоiть кум, аварiю зачухуе, праворуч Лукерка з цеберкою води.