З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

– У тебе готово, Платоне?

– Можна.

– А хмар наперло… Ач, що робиться, Страшний Суд, чи що, починаеться, – подивився дiд Савка на небо i поплював у долонi. Потiм вiн узяв весло i сильним рухом одштовхнувся од берега.

Учора раннiм-рано на зорi почався наш великий наступ. Щасти ж iм Боже, нашим дорогим бiйцям.

Випадок. Узнав про наступ уже ввечерi. Полковий комiсар не сказав менi про нього вдень. Не належить менi про такi речi знати. О дружба… О кар’ера!..

Тiсно на Украiнi. Бiльш як для двох нiколи мiсця не вистачало.

13/V 1942

Недавно була розмова з П. К. про поетiв i письменникiв. Про страждання.

– Менi нема дiла до iх страждань. Це iхня приватна справа.

– Вони страждають не з приватних причин, а вiд народного горя.

– А… А жити вкупi не дозволю.

І розселив.

Незабутне[56 - Програма 11-го класу.]

Оповiдання

Цю iсторiю хочеться казати найдорожчими словами, що даються людинi в рiдкi, неповторнi години.

Хочеться кожне слово помити в украiнськiй криницi, де дiвчина воду брала, i поставити слова чистими рядами, щоб незабутне вигравало в них, як сонце на Великдень, i радувало людськi серця у великi i труднi часи.

Хотiлось би вишити слова, мов червонi квiти на холодних рушниках, i розвiшати рушники в кожнiй хатинi, аби хто на них не глянув, з якого боку не зайшов, щоб вони завжди були непорочними, як говорила колись про себе моя скорбна мати.

Де вони! Ой вийду я на високу гору i гляну на захiд, на Украiну. Подивлюсь на перетяте прожекторами небо, перелiчу знайомi зорi.

Пригадаю лiта молодii, коли не топтав я землi ще, а плавав неначе над нею, коли думав ощасливити свiт своiми красивими вчинками, як i всякий юнак, i марив про свою улюблену, складаючи слова, а зайняти не смiв.

Багато вiтрiв прошумiло над головою. Уже i голова сива. І не лiтаю вже, i близько неначе земля, i бачити став щось далеко.

Де ти, моя юнiсть крилата? Прилiтай до мене хоч на годину. Припливи до мене в гостi весняною водою по Деснi, принеси отi слова.

Хай я розкажу про дiвчину Олесю, i бiльш нiчого. І пливи тодi собi за водою, пливи i не вертайся вже нiколи, а я порадуюся за Олесю чи, може, ще й заплачу.

Б’ють гармати. Вечорiе.

У червонiй курявi й диму, немов навiки заходить сонце. Горять жита на многi кiлометри, i ярина толочиться вже кiлька днiв людьми, машинами i мiльйонами бездомних коней i корiв. Бомбардують череди iз лiтакiв у пилу. Високим зойком скиглять пораненi конi.