З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

І гудець по струнах вдарив!

Наче вiтер у негоду,

Загула невпинна пiсня —

Пiсня вiльного народу.

Про славетнii подii —

Тi подii половецькi,

Про лицарськii походи —

Тi походи молодецькi!

Мов скажена хуртовина,

Мов страшнi Перуна громи,

Так ревли-стогнали струни

І той спiв гудця-сiроми!

Але ось вже затихае

Бренькiт дужий акордовий,

І замiсто його чути

Спiв народний, колисковий.

То гудець спiвае тихо

Пiсню тую, що спiвала

Мати синовi своему,

Як маленьким колисала.

Наче лагiдна молитва,

Журно пiсня та лунае.

Ось ii акорд останнiй

В пiтьмi ночi потопае…

Але спiв цей нiжний, любий,

Анi перший, сильний, дужий,

Не вразив юнацьке серце, —

Вiн сидить нiмий, байдужий.

І схилилася стареча

Голова гудця на груди —

Там, де пустка замiсть серця,

Порятунку вже не буде!..

Але нi! Ще е надiя

Тут, на грудях в сповиточку!..

І тремтячими руками

Роздирае вiн сорочку,

Із грудей своiх знiмае

Той евшан, чарiвне зiлля,

І понюхать юнаковi

Подае оте бадилля.

Що ж це враз з юнаком сталось?

Твар поблiдла у небоги,

Затремтiв, очима блиснув

І зiрвавсь на рiвнi ноги.

Рiдний степ – широкий, вiльний,

Пишнобарвний i квiтчастий —

Раптом став перед очима,

З ним i батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рiднi шатра, рiднi люди…

Все це разом промайнуло,

Стисло серце, сперло груди.

«Краще в рiднiм краi милiм

Полягти кiстьми, сконати,

Нiж в землi чужiй, ворожiй

В славi й шанi пробувати!» —

Так вiн скрикнув, i в дорогу

В нiчку темну та пригожу

Подались вони обое,

Обминаючи сторожу.

Байраками та ярами

Неутомно проходжали —

В рiдний степ, у край веселий

Простували, поспiшали.

Украiно! Мамо люба!.

Украiно! Мамо люба!

Чи не те ж з тобою сталось?

Чи синiв твоiх багато

На степах твоiх зосталось?

Чи вони ж не вiдцурались,

Не забули тебе, неньку,

Чи сховали жаль до тебе

І кохання у серденьку?

Марна рiч! Були i в тебе

Кобзарi – гудцi народнi,

Що спiвали-вiщували

Заповiти благороднi,

А проте тiеi сили,

Духу, що зрива на ноги,

В нас нема i манiвцями

Ми блукаем без дороги!.

Де ж того евшану взяти,

Того зiлля-привороту,

Що на певний шлях направить, —

Шлях у край свiй повороту?!

Борис Дмитрович Грiнченко

1863 (хутiр Вiльховий Яр, Харкiвська область) – 1910 (м.